Державне регулювання соціального розвитку регіону - Автореферат

Перехід економіки України до збалансованого розвитку і стійкого зростання полягає в послідовному реформуванні соціальної сфери для досягнення стратегічних цілей з урахуванням наявних бюджетних обмежень. На цей час державне регулювання соціального розвитку регіонів ускладнюється глибокою та складною внутрішньою структурою соціальної сфери. Відсутнє саме розуміння необхідності оптимізації соціальних взаємозвязків між субєктами, в основі яких лежать механізми упорядкування різних сторін діяльності, регулювання соціальних відносин і процесів, що є практичним вирішенням завдань управління, повязаних із визначенням пріоритетів, які необхідні для здійснення реалістичної стратегії. Це повязано з неефективністю чинної системи управління соціальним розвитком на регіональному рівні. Разом з тим варто визнати, що в Україні поки ще не розроблена єдина наукова парадигма щодо державного регулювання соціального розвитку регіону.У першому розділі - “Науково-теоретичні засади державного регулювання соціального розвитку регіону” - здійснено виклад теоретико-методологічної бази досліджень державного регулювання соціального розвитку регіону, розглянуто функції державного і регіонального управління в сучасних умовах господарювання, досліджено регіональні фактори соціального розвитку в державному регулюванні. Запропоновано розглядати соціальну сферу як одну зі складових і невідємних частин єдиної відтворювальної системи суспільства, в якій, по-перше, споживаються надані державою соціальні блага і соціальні послуги, а по-друге, відтворюється людський капітал, де участь держави необхідна з метою ліквідації негативних наслідків економічної активності. До економічних чинників належать: відсутність розвиненого виробництва і порівняно невисокий прибуток в комерційних структурах, який не забезпечує достатніх податкових надходжень до бюджету і, відповідно, їх використання на потреби соціальної сфери; недостатнє використання природно-технічного потенціалу регіону; недостатнє використання трудових ресурсів через нерозвиненість сфери реального виробництва; низький рівень бюджетного самофінансування в регіоні; порушення оптимальності у співвідношенні різних видів капіталу. До природно-географічної групи чинників належать: негативна дія природно-кліматичних умов, що помічається в промисловості, будівництві, сільському господарстві і справляє вирішальний вплив на формування практично всіх потреб людини; великі транспортні витрати населення і виробників унаслідок специфіки географічного положення регіону; відсутність, нерентабельність або неможливість розробки і використання через технологічні чи економічні обмеження природних ресурсів, що є в регіоні. Він має враховувати соціальні норми і стандарти за класифікацією: за відображенням масштабу і глибини процесу нормування і стандартизації соціальних витрат (стандарти надання соціальних послуг; стандарти формування грошових доходів населення); з урахуванням рівня бюджетної системи (загальнодержавні норми і стандарти; регіональні стандарти і норми; місцеві норми і стандарти); за джерелами фінансового забезпечення (стандарти, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету; стандарти і норми, які фінансуються регіональним бюджетом; стандарти і норми, що фінансуються місцевим бюджетом).У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми державного регулювання соціального розвитку регіону шляхом визначення його теоретичних засад, аналізу соціального розвитку регіону на основі методики оцінки соціального стану регіону. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення. Для створення адекватного механізму забезпечення соціальної сфери запропоновано виділення депресивних регіонів із загального списку територіальних утворень, яке враховує поділ сукупності чинників депресивності регіону на пять груп: економічні; соціальні; демографічні; природно-географічні; екологічні. Міра дії кожного чинника, який впливає на розвиток економіки регіону і формування найважливіших потреб населення, визначається за конкретною системою критеріїв. З метою дослідження масштабів і тенденцій поляризації було використано методику оцінки соціального стану регіону за допомогою єдиних для регіону показників, які характеризують соціальну сферу: рівня життя населення, соціальної забезпеченості, демографічної ситуації, стану трудових ресурсів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової проблеми державного регулювання соціального розвитку регіону шляхом визначення його теоретичних засад, аналізу соціального розвитку регіону на основі методики оцінки соціального стану регіону. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення.

1. У теорії державного регулювання соціального розвитку регіону відсутній єдиний підхід щодо організації суспільства. Так, з одного боку, визначається залежність економіки від певних форм соціальних явищ, а з іншого - соціальний порядок визначається як функція від економічного. Тому в сучасній теорії домінують два напрями дослідження суспільного устрою - “економічний” і “соціальний”. Особливості перебігу сучасних процесів реформування економіки України характеризуються з позиції переважання “економічного” над “соціальним”, з чого випливає відсутність пріоритетів розвитку соціальної сфери.

2. Поняття соціальної сфери слід розглядати як динамічну частину всієї економічної системи, яка формується під впливом різних економічних, політичних, інституційних та інших чинників. У цій частині споживаються надані державою соціальні блага і соціальні послуги та відтворюється людський капітал. При цьому участь держави необхідна з метою ліквідації негативних наслідків економічної активності.

Визначено, що на сучасному етапі держава недостатньо виконує такі функції, як регулювання і прогнозування. На регіональному рівні це призводить до неефективного використання ресурсів, стагнації виробництва, деградації і скорочення кількості населення, погіршення екологічної обстановки.

3. Для створення адекватного механізму забезпечення соціальної сфери запропоновано виділення депресивних регіонів із загального списку територіальних утворень, яке враховує поділ сукупності чинників депресивності регіону на пять груп: економічні; соціальні; демографічні; природно-географічні; екологічні. Міра дії кожного чинника, який впливає на розвиток економіки регіону і формування найважливіших потреб населення, визначається за конкретною системою критеріїв.

4. З метою дослідження масштабів і тенденцій поляризації було використано методику оцінки соціального стану регіону за допомогою єдиних для регіону показників, які характеризують соціальну сферу: рівня життя населення, соціальної забезпеченості, демографічної ситуації, стану трудових ресурсів. Зіставлення цих показників за допомогою методів і прийомів статистичного аналізу, а також логічного узагальнення окремих фактів і результатів досліджень дало змогу виділити чотири типи регіонів: “лідери”, “високорозвинуті”, “розвинені”, “проблемні”. Така методика сприятиме підвищенню ефективності управління соціальним розвитком регіону та поетапному досягненню позитивних змін у територіальних пропорціях.

5. На сучасному етапі відсутня єдина правова і методологічна основа соціального розвитку. Поняття соціальних стандартів і норм іноді фігурують у законодавстві. Тому запропонований Закон України “Про державні мінімальні соціальні стандарти” повинен передбачати класифікацію соціальних норм і стандартів, яка відображає масштаби та глибину процесу нормування і стандартизації соціальних витрат, ураховує рівень бюджетної системи, її фінансове забезпечення.

6. Визначено, що реалізація довгострокових завдань соціального розвитку регіонів передбачає комплексне використання методів і форм регулювання. Існуючі форми державного регулювання не враховують сучасних вимог щодо інтеграції, концентрації, кооперації виробництва. Це призводить до повільного розвитку соціальної сфери регіонів. Тому така запропонована форма державного регулювання, як соціальне програмування, надасть можливість сконцентрувати необхідні ресурси на рівні регіону, забезпечити послідовність і точність виконання необхідних заходів.

7. Для ефективного управління в соціальній сфері необхідно запровадити систему фінансування соціальних видатків бюджету, яка зводиться до чотирьох змістовних модулів: регіональна диференціація обсягів та якості споживання; регіональна диференціація обсягів та якості пропонованих соціальних послуг; витрати, повязані з ліквідацією деформації в системі попиту і пропозиції благ; матеріальні обмеження, повязані з реальними фінансовими можливостями місцевого бюджету. Суть модуляції процесу планування полягає в необхідності тісної привязки параметрів попиту (доходи населення) і пропозиції (якість та обсяг послуг) до науково обґрунтованих соціальних стандартів і норм.

8. Визначення основ соціальної безпеки базується на соціальній відповідальності, яка має місце не тільки з боку окремих громадян, а й з боку держави, що за своєю економічною поведінкою відповідальна за забезпечення економічної і соціальної безпеки перед кожним окремим громадянином, бізнесом і суспільством у цілому. Соціальна відповідальність держави виражається у створенні системи соціальних гарантій, що включає розробку державних мінімальних соціальних стандартів, гарантії соціальної допомоги соціально вразливим групам населення, гарантії в галузі охорони, умов і оплати праці, екологічної безпеки та правового захисту, гарантії невтручання в духовну сферу.

9. Виходячи з результатів дослідження, запропоновано такі практичні рекомендації: - Міністерству соціальної політики України - вжити заходів щодо розробки системи соціальних гарантій на основі державних мінімальних соціальних стандартів;

- Верховній Раді України - вдосконалити існуюче законодавство в соціальній сфері шляхом розробки та прийняття Закону України “Про державні мінімальні соціальні стандарти”;

- обласним державним адміністраціям - упровадити методику оцінки соціального стану адміністративно-територіальних одиниць регіону на основі єдиної системи показників соціальної сфери (рівень життя населення, соціальна забезпеченість, демографічна ситуація, стан трудових ресурсів) для підвищення ефективності використання бюджетних коштів регіону на соціальний розвиток.

1. Зінченко С.М. Бюджетне забезпечення розвитку соціальної інфраструктури регіону // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2005. - № 1. - С. 46-50.

2. Зінченко С.М. Принципи і структура - основа формування системи управління соціальним розвитком регіонів України) // Командор. - 2005.- № 1. - С. 41-44.

3. Зінченко С.М. Сутність поняття та природа управління розвитком соціальної сфери в регіонах // Управління сучасним містом. - 2005. - № 1-2. -

С. 185-188.

4. Зінченко С.М. Сучасні проблеми управління соціальними процесами // Держава та регіони. Серія: Державне управління. - 2005. - № 2. - С. 94-99.

5. Зінченко С.М. Управління соціальним розвитком як особливий вид управлінської діяльності // Вісник НАДУ. - 2005. - №3. - С. 156-161.

6. Зінченко С.М. Соціальний захист на регіональному рівні: проблеми та напрями вдосконалення // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю, Київ, 31 трав. 2006 р.: У 2 т. / За заг. ред. О.Ю. Оболенського, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - Т. 2. - С. 17-18.

7. Зінченко С.М. Соціальна політика держави: постановка проблеми // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення: Матеріали наук.-практ. конф за міжнар. участю, присвяченої 10-річчю Академії, Київ, 31 трав. 2005 р.: У 2 т./ За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Т. 2. - С. 177-179.

8. Зінченко С.М. Система управління регіональним розвитком соціальної сфери // Дні науки: Зб. тез доповідей: В 4 т. / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, 5-6 жовтня 2006; Ред.кол. В.М. Огаренко та ін. - Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2006. - Т. 2. - С. 199-201.