Функції і механізми державного регулювання економічних процесів в основних галузях невиробничої сфери. Причинно-наслідковий зв"язок між собівартістю, ціною, прибутком і рівнем задоволення соціальних послуг. Напрямки удосконалювання державного планування.
Аннотация к работе
Ці потреби впливають на створення і розвиток ефективної системи державного регулювання соціальної сфери, матеріальну основу якої складає соціальна інфраструктура. Це передбачає розробку нових механізмів державного управління з використанням стратегічного планування та прогнозування структури, розмірів і вектора еволюції базових елементів соціальної інфраструктури, що зумовило рішення трьох взаємозалежних задач. У довгостроковому вимірі соціальна інфраструктура повинна забезпечити у всіх регіонах України відтворення трудового потенціалу в контексті демографічних відтворювальних процесів з орієнтацією на міжнародні норми і стандарти щодо якості життя населення. Мета роботи полягає в дослідженні, розробці та науковому обґрунтуванні пропозицій і рекомендацій концептуального характеру з удосконалюванню державного регулювання невиробничої сфери в Україні на підставі всебічного вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду. З метою забезпечення вірогідності та обґрунтованості результатів дослідження був використаний широкий спектр загальнонаукових методів, застосовуваних в економічній науці: - теоретичних узагальнень і порівнянь - для розкриття змісту понятійного апарата державного регулювання економічними процесами з метою розвитку соціальної інфраструктури;У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі роботи, визначено обєкт і предмет дослідження, а також наукову новизну і практичне значення роботи, приведено відомості про апробацію результатів дослідження.В основі методологічного підходу автора лежить загальноприйняте у світовій економічній науці розуміння структури, функції і місця в макроекономіці досліджуваних основних компонентів соціальної інфраструктури. Державне регулювання представляє собою систему методів і стимулів, за допомогою яких держава через організаційно-економічні механізми бере участь у ринкових процесах на правах субєкта ринкових відносин, забезпечуючи стабільний розвиток соціальної інфраструктури. Головною метою державного регулювання розвитку соціальної інфраструктури України є: - забезпечення державної підтримки розвитку соціальної сфери на рівні, який дає можливість населенню одержувати послуги в розмірах, що гарантують нормальні умови життєдіяльності; У другому розділі “Дослідження основних соціально-економічних моделей розвитку” автором запропоновано результати виконаного дослідження типів та особливостей соціальних моделей країн Європейського Союзу. Дослідження показало, що для України, на думку автора, найбільш значимими з практичної точки зору є підходи і механізми державного регулювання соціальної інфраструктури, використані у фінській моделі.В умовах європейської інтеграції країни проаналізовано розвиток основних складових соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура складається з відособлених вузькоспецифічних функціональних структурних складових - галузей соціальної сфери: охорони здоровя, освіти, культури, соціальної допомоги, науки і технологій, житлово-комунального господарства тощо. На підставі комплексного аналізу соціально-економічних моделей розвинутих та країн, що розвиваються, з використанням індикаторів ООН запропоновані концептуальні підходи щодо удосконалення системи державного регулювання галузей соціальної інфраструктури в Україні. При цьому соціальна інфраструктура як матеріальна основа реалізації соціальних функцій (охорони здоровя, освіти, науки і технологій, культури тощо) може успішно використовувати якісно відмінні альтернативні варіанти тих моделей, які вже реалізовано. Синтетичним найбільш містким показником виступає коефіцієнт Джині, що характеризує економічний і соціальний розвиток країни, який поряд з рівнем розвитку соціальної інфраструктури відбиває і рівень соціальної несправедливості в сучасних умовах трансформації ринкової економіки.
План
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Вывод
1. Виконане автором дослідження показало, що ефективний розвиток соціальної інфраструктури України в умовах ринкової трансформації вимагає розробки функцій і механізмів державного регулювання економічних процесів в основних галузях невиробничої сфери.
2. В умовах європейської інтеграції країни проаналізовано розвиток основних складових соціальної інфраструктури. Соціальна інфраструктура складається з відособлених вузькоспецифічних функціональних структурних складових - галузей соціальної сфери: охорони здоровя, освіти, культури, соціальної допомоги, науки і технологій, житлово-комунального господарства тощо.
3. На підставі комплексного аналізу соціально-економічних моделей розвинутих та країн, що розвиваються, з використанням індикаторів ООН запропоновані концептуальні підходи щодо удосконалення системи державного регулювання галузей соціальної інфраструктури в Україні. Це дозволяє покращити рівень професійних знань та навичок управлінської структури організації невиробничої сфери із врахуванням галузевої специфіки регіонів, місцевих органів влади, організацій різних форм власності та діяльності.
4. Різноманітність соціально-економічних моделей ЄС та США визначає роль України в європейському економічному просторі. В постіндустріальному суспільстві обєктивно Україна незалежно від обраної соціальної моделі вступає в Третю хвилю Е. Тоффлера, яка базується на новій технологічній базі. При цьому соціальна інфраструктура як матеріальна основа реалізації соціальних функцій (охорони здоровя, освіти, науки і технологій, культури тощо) може успішно використовувати якісно відмінні альтернативні варіанти тих моделей, які вже реалізовано. Зараз для України найбільш перспективною є фінська модель соціально-економічного розвитку. Фінська модель у порівнянні з американською показала, що фінське суспільство робить стабілізуючий соціальний вплив, в основі якого лежать взаємовідносини між бізнесом і суспільством за посередництвом держави.
5. Синтетичним найбільш містким показником виступає коефіцієнт Джині, що характеризує економічний і соціальний розвиток країни, який поряд з рівнем розвитку соціальної інфраструктури відбиває і рівень соціальної несправедливості в сучасних умовах трансформації ринкової економіки.
6. У ХХІ столітті безальтернативною для України є орієнтація на систему показників, які сумірні в межах міжнародного порівняння ООН. Розкрито розбіжність у часі змісту інтегрального показника індексу людського розвитку (ІЛР) для прогнозування та стратегічного планування розвитку основних галузей соціальної інфраструктури АР Крим та України в цілому.
7. Автором обґрунтована й запропонована загальна схема удосконалювання індикативного планування розвитку соціальної інфраструктури. ЇЇ відмінність полягає в тому, що вона включає широкий спектр залучення інвестиційних коштів зі змішаним характером інвестування обєктів соціальної інфраструктури, що будуються або знаходяться на реконструкції. Припускає дольову участь субєктів господарювання різних форм власності та господарювання, а також залучення профспілок і суспільних організацій. Це дозволяє зробити два підсумкові висновки концептуального характеру.
Перший полягає в тому, що звуження основних галузей соціальної інфраструктури за чисельністю обєктів віддаляє нашу країну від європейських стандартів та рекомендацій ООН, а не наближує до них. Це припускає пошук більш широкого спектру фінансових джерел для розвитку досліджуваної сфери.
Другий висновок полягає в тому, що зниження будівництва за досліджуваний період відбувається нерівномірно, що є результатом недостатніх фінансових коштів бюджету різних рівнів (місцевого, регіонального, центрального).
8. Виконане дослідження дозволило виявити економічні протиріччя між стратегічними цілями ринкової реформи в країні, сутність яких зводиться до підвищення життєвого рівня населення на основі використання переваг ринкових механізмів саморегулювання, саморозвитку та результатів цієї реформи. Це обмежує інвестування соціальної інфраструктури, що призводить до зниження її функціональних можливостей щодо забезпечення зростаючих потреб населення в послугах її галузей (освіти, охорони здоровя, житла, культури тощо).
9. У контексті підсилення соціальної спрямованості ринкових перетворень у країні автором розроблена класифікаційна таблиця економічних факторів, які стримують розвиток галузей соціальної інфраструктури. Характеристика кожної класифікаційної ознаки відображає розуміння автором взаємозвязку державного регулювання різних областей соціальної інфраструктури з проявом специфіки функціонування різних складових соціальної сфери нинішньої економіки України. Як системоутворювальні ознаки цієї класифікації розглянуті обєктивні потреби людини в спеціальних послугах, які надають субєкти соціальної інфраструктури.
Список литературы
1. Антоненко Л.А., Опритова К.А. Интеграция и социальные проблемы в СНГ // Научно-практический журнал "Регіональні перспективи". - Кременчуг. - 2001. - № 5-6 (18-19). - С. 33-34 (Опрітовою К.А. проаналізовано показники соціальної сфери на фоні країн-сусідів).
2. Опритова К.А. Государственное регулирование структуры налоговых поступлений как фактор стимулирования экономического развития // Вестник МСУ. - Харьков, 2001. - Т. 4. - № 3. - С. 72-73.
3. Опритова К.А. Особенности функционирования социальной инфраструктуры в контексте налогообложения // Материалы 2-й международной междисциплинарной научно-практической конференции “Современные проблемы гуманизации и гармонизации управления - Харьков, 2001. - С. 76-77.
4. Антоненко Л.А., Опритова К.А., Нескородев С.Н. Общее и особенное в национальных моделях экономической трансформации. Сборник “Экономическая теория и предложения на пороге ХХІ века”. - Вып.6: В 2-х кн. Кн. 1. Философия хозяйства. Кн. 2. Теоретическая экономия (серия Теоретическая экономия). - М., 2002. - С. 455-461 (Опрітовою К.А. виявлено розходження у формуванні та обґрунтуванні соціально-економічної моделі майбутнього розвитку).
5. Опритова К.А. Организация непроизводственной сферы Крыма // Материалы 3-й международной междисциплинарной научно-практической конференции “Современные проблемы науки и образования”. - Ужгород, 2002. - С. 66.
6. Опритова К.А. Развитие основных отраслей социальной инфраструктуры Крыма // Вестник ХНУ им. В.Н. Каразина. - 2002. - № 578. - С.31-34.
7. Опритова К.А. Государственное регулирование сферы образования в Украине // Материалы 4-й международной междисциплинарной научно-практической конференции “Современные проблемы науки и образования. - Ялта, 2003. - С. 75.
8. Антоненко Л.А., Опритова К.А. Анализ социальных моделей в третьей волне Э. Тоффлера // Материалы международного симпозиума “Нобелевские лауреаты по экономике и российские экономические школы”. - С-Пб.,16-18 сентября, 2003. - С. 57-60 (Опрітовою К.А. розширено аналіз основних показників соціальних моделей інформаційного суспільства в ІІІ хвилі Е. Тофлера).
9. Опритова К.А. Анализ зарубежного опыта повышения образования населения в контексте государственного регулирования развития социальной инфраструктуры // Вестник ХНУ им. В.Н. Каразина. - 2003. - № 612. - С. 168-173.
10. Опритова К.А. Классификационные признаки экономических факторов как механизм государственного регулирования социальной инфраструктуры // Материалы 6-й международной междисциплинарной научно-практической конференции “Современные проблемы науки и образования. - Алушта, 2005. - С. 57.