Розглянуто основні проблеми розвитку політичних партій, їх фінансової спроможності. Проаналізовано державне регулювання розмірів і порядку надання партіям приватних пожертв і внесків. Обґрунтовано обмеження передвиборних витрат і контроль за ними.
Аннотация к работе
Уперше державне фінансування діяльності політичних партій було здійснено у Німеччині 1959 р., а у 1966 р. державна фінансова допомога була визнана обовязковою законом про партії. Фінансова діяльність політичних партій є складовою їх політичної інституалізації, що перетворює партії на конституційно-правовий інститут, завдання якого є, з одного боку, обмеження можливостей монополізації виборів крупним капіталом і, з іншого - створення фінансових можливостей участі у виборах для нових партій. Для правового регулювання фінансування партій Закон про партії ФРН використовує поняття доходу партії, яким згідно 26 п. закону визнаються надходження, одержувані партією ззовні в грошах або цінностях, які мають грошове вираження, вигоди, отримані в результаті звільнення партії від виникаючих за загальним правилом зобовязань, а також кошти на організацію зібрань та заходів, які прямо служать агітаційним цілям партії. Іспанський Закон № 54 про політичні партії 1978 р. встановив наступні правила державного субсидування політичних партій: кожна партія щорічно отримує суму, пропорційну числу голосів, отриманих нею на виборах в обидві палати парламенту, і числу місць в кожній з палат. Органічний закон № 3 про фінансування політичних партій 1987 р. передбачив, що партії отримують три види субвенцій (цільових виплат): публічні субвенції на виборчі витрати, державні субвенції парламентським групам (фракціям) палат Генеральних кортесів і парламентів автономних співтовариств, щорічні нічим не обумовлені державні субвенції партіям, представленим в Конгресі депутатів (нижній палаті), що виплачуються з Генерального бюджету держави і призначені для забезпечення функціонування партій [6].