Розгляд інформаційної безпеки як складника національної безпеки, що стоїть на одному рівні із захистом суверенітету і територіальної цілісності нашої держави. Характеристика чинного законодавства України щодо регулювання системи захисту інформації.
Аннотация к работе
Захист інформаційної безпеки як складника національної безпеки для України сьогодні є одним із найважливіших завдань і стоїть на одному рівні із захистом суверенітету і територіальної цілісності держави, гарантуванням її економічної безпеки. Визначимо причини, які заважають підвищенню ефективності державної політики у сфері інформаційної безпеки: відсутність стратегічного бачення (планування та прогнозування ); нерозуміння з боку політиків і урядовців трендів сучасного інформаційного світу; низький професійний рівень кадрів, які відповідають за інформаційний і комунікаційний напрями в державі; відставання в сучасних підходах (зокрема й на технічному рівні) до збирання й аналізу інформації та вироблення рішень на цій базі; спроба підмінити реальні зміни в політиці й економіці комунікацією (або піаром) про них. Поряд із національними інтересами України в інформаційній сфері Доктрина визначає актуальні загрози національним інтересам і національній безпеці України в інформаційній сфері, а саме: здійснення спеціальних інформаційних операцій, спрямованих на підрив обороноздатності, деморалізацію особового складу Збройних сил України й інших військових формувань; провокування екстремістських проявів; підживлення панічних настроїв; загострення і дестабілізацію суспільно-політичної та соціально-економічної ситуації; розпалювання міжетнічних і міжконфесійних конфліктів в Україні; проведення державою-агресором спеціальних інформаційних операцій в інших державах із метою створення негативного іміджу України у світі; інформаційну експансію держави-агресора і контрольованих нею структур, зокрема й шляхом розширення власної інформаційної інфраструктури на території України та в інших державах; інформаційне домінування держави-агресора на тимчасово окупованих територіях; недостатню розвиненість національної інформаційної інфраструктури, що обмежує можливості України ефективно протидіяти інформаційній агресії та проактивно діяти в інформаційній сфері для реалізації національних інтересів України; неефективність державної інформаційної політики; недосконалість законодавства щодо регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері; невизначеність стратегічного наративу; недостатній рівень медіакультури суспільства; поширення закликів до радикальних дій; пропаганду ізоляціоністських і автономістських концепцій співіснування регіонів в Україні [3]. Не менш важливі функції з виконання поставлених завдань у реалізації основних положень Доктрини у сфері інформаційної безпеки має Міністерство інформаційної політики України, якому установленим порядком доручені: організація та забезпечення моніторингу засобів масової інформації та загальнодоступних ресурсів вітчизняного сегмента мережі Інтернет із метою виявлення інформації, поширення якої заборонено в Україні; організація та забезпечення моніторингу загроз національним інтересам і національній безпеці в інформаційній сфері; сприяння Міністерству закордонних справ України щодо донесення офіційної позиції України до іноземних засобів масової інформації; формування поточних пріоритетів державної інформаційної політики, контролю їх реалізації; координація діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади у сфері забезпечення інформаційного суверенітету України, урядових комунікацій, кризових комунікацій, зокрема й під час проведення антитерористичної операції та в особливий період; вжиття заходів в інформаційній сфері, пов’язаних із запровадженням правових режимів надзвичайного чи воєнного стану; розроблення стратегічного наративу і його імплементації; вироблення і впровадження стратегії інформаційного забезпечення процесу звільнення та реінтеграції тимчасово окупованих територій; розроблення та впровадження єдиних стандартів підготовки фахівців у сфері урядових комунікацій для потреб державних органів [3]. Певні завдання покладені на Міністерство закордонних справ України, Міністерство оборони України, Міністерство культури України, Державне агентство України з питань кіно, Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, Службу безпеки України, розвідувальні органи України, Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України, Національний інститут стратегічних досліджень тощо.