Короткі відомості про життєвий шлях та діяльність М. С. Грушевського - видатного українського політичного діяча і публіциста, голови Центральної Ради 1917–1918 рр. "Історія України-Руси" як найголовніший здобуток Грушевського, його роль в історії України.
Аннотация к работе
М.С.Грушевський (1866 - 1934) жив і творив українську державність, писав її історію, перебуваючи у самій гущі життя, серед людей і для людей. Протягом десятиліть геніального вченого і відомого політичного діяча неодмінно зображували буржуазним раціоналістом (хоч він був соціалістом-революціонером), ідеологом і натхненником української контрреволюції (хоч насправді він був одним із вождів української революції та федералістом), ворогом Радянської влади (хоч він виступав за найширше, але рівноправне співробітництво з нею), агентом австро-німецького імперіалізму (хоч він був його непримиренним ворогом). Михайло Грушевський отримав посаду професора першої на українських землях кафедри історії України у Львівському університеті. Він був лідером, головним конструктором політики Української ЦЕНТРАЛЬНОЇ Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. 1924 року, заради продовження масштабної наукової праці, завершення "Історії України-Руси", що неможливо було без українських архівів та бібліотек, Михайло Грушевський змушений був піти на компроміс з встановленою в Україні радянською владою і повернутися на Батьківщину.Грушевського - його концепції історії України-Руси як цілісного процесу розвитку української нації від появи етносу русив на території України до стану й проблем буття української нації в XX ст. Грушевський перевів історію з ідеологічно-політичної площини в наукову. Це й допомогло йому побачити і спільне в долі трьох східнословянських народів (українського, білоруського, російського), і специфічне, зокрема - і окремішність їх як племен ще в часи Київської Русі, що зазначав навіть автор «Повісті времяних літ», і самодостатність характеру кожного з них, і багатовікову філософсько-психологічну та культурну суверенність. Автор багатьох підручників з української історії, геніальний вчений і взагалі надзвичайно талановита людина, він був і видатним політичним діячем. Як зазначав В.Ф.Верстюк, у 1917 році, здається, не було жодного українського зїзду, де б М.Грушевського не обирали почесним головою або від імені якого йому не надсилали б вітальних телеграм.
Вывод
Лише з урахуванням зазначеного зрозуміємо вагу найголовнішого здобутку М. Грушевського - його концепції історії України-Руси як цілісного процесу розвитку української нації від появи етносу русив на території України до стану й проблем буття української нації в XX ст. Щоправда, і ця схема вченого часом піддавалася коли не критиці, то різного роду «уточненням».
М. Грушевський перевів історію з ідеологічно-політичної площини в наукову. Це й допомогло йому побачити і спільне в долі трьох східнословянських народів (українського, білоруського, російського), і специфічне, зокрема - і окремішність їх як племен ще в часи Київської Русі, що зазначав навіть автор «Повісті времяних літ», і самодостатність характеру кожного з них, і багатовікову філософсько-психологічну та культурну суверенність.
Важко переоцінити значення особи Михайла Грушевського в історії України. Автор багатьох підручників з української історії, геніальний вчений і взагалі надзвичайно талановита людина, він був і видатним політичним діячем. Як зазначав В.Ф.Верстюк, у 1917 році, здається, не було жодного українського зїзду, де б М.Грушевського не обирали почесним головою або від імені якого йому не надсилали б вітальних телеграм. До повернення Михайла Сергійовича до Києва Центральна Рада була одним із політичних аутсайдерів, який лише “примірявся” до активної політики, a громадсько-політичне життя очолювали загальноросійські революційні організації. З приїздом М.Грушевського утворився той стрижень, навколо якого міг згуртуватись український рух. Обрання Михайла Сергійовича Головою Центральної Ради було, звичайно, визнанням передусім його величезних наукових заслуг, беззастережного авторитету серед українства. Для теоретичного обгрунтування тогочасного висхідного політичного курсу М.Грушевський був, мабуть, порівняно з іншими, найбільш підготовленим. Тому за весь час існування Центральної Ради жодного разу не виникало питання про можливість заміни Грушевського на посту голови.
Автор понад двох тисяч праць, талановитий професор-педагог, видатний історик, дослідник літератури та інших видів мистецтва, письменник, перекладач, етнограф, соціолог, публіцист, лідер впливових в Україні демократичних партій і перший президент Української Республіки, керівник славнозвісного Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві та «Літературно-наукового вісника», газет, журналів, один з фундаторів Української Академії наук, автор десятитомної «Історії України-Руси» та історії запорізького козацтва - Михайло Грушевський на ниві освіти, науки, культури, громадсько-державної діяльності дістав не лише загальнонаціональне, а й міжнародне визнання. Можна погоджуватися чи не погоджуватися із ученим, шукати в його поглядах помилки чи недоречності, але незаперечним є його внесок у розвиток української держави і права.
Список литературы
грушевський політичний український
1. Верстюк В.Ф. М.С. Грушевський у перший період діяльності Центральної Ради // Український історичний журнал. - 1996. - №5. - С. 39.
2. Солдатенко В.Ф. Внесок М.С. Грушевського в концепцію української революції // Український історичний журнал. - 1996. - №5. -С. 5.
3. Грушевський М.С. Хто такі українці і чого вони хочуть.- К., 1991. - С. 240.
4. Грушевський М.С. Звідки пішло українство . // Великий Українець. - К., 1992. - С. 90.
5. Грушевський М. Вільна Україна // Великий Українець. - К., 1992. - С. 109.
6. Грушевський М.С. На порозі нової України. Гадки і мрії. - К., 1991. - С. 33.
7. Мироненко О.О. Світоч української державності. - К., 1995. - С. 158.