Державні та недержавні соціальні служби в Україні - Реферат

У 90-ті роки XX ст. почався розвиток системи нестаціонарних закладів для людей похилого віку, людей із функціональними обмеженнями, молоді, сімей, а також сімейних форм догляду за дітьми, які залишилися без батьківського піклування. Тепер в Україні на роботу з людьми похилого віку зорієнтовані такі державні заклади: територіальні центри з обслуговування самотніх непрацездатних громадян похилого віку та інвалідів (спеціальна державна установа, яка надає за місцем проживання до 40 видів послуг пенсіонерам, інвалідам, самотнім, непрацездатним та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, у закладах стаціонарного, тимчасового і денного перебування); спеціальні будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів (стаціонарна соціально-медична установа, призначена для постійного проживання осіб похилого віку, переважно з числа особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповіднодо чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, інвалідів і громадян похилого віку з колишніх засуджених, які потребують побутового, медичного обслуговування і цілеспрямованого виховного впливу, а також для громадян, яких за рішенням місцевих органів виконавчої влади переводять з інших інтернатних установ загального типу за систематичне порушення громадського порядку, вживання алкоголю, токсичних препаратів, за бійки тощо); Особливо необхідним в Україні є створення нових державних соціальних і соціально-медичних служб для людей похилого віку: будинків компактного проживання (для 12-15 осіб), будинків тимчасового проживання (наприклад, на зимовий період 10-15 осіб), хоспісів (служб медико-соціальної допомоги термінально хворим), реабілітаційних центрів для тих, хто зазнав насилля у сімї, кризових центрів, клубів за інтересами тощо. Дітей із функціональними обмеженнями донедавна виховували вдома або у спеціалізованих стаціонарних закладах: будинок дитини - дошкільний заклад системи охорони здоровя для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського іклування,а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) - чотирьох (для хворих дітей) років; дитячий будинок-інтернат - соціально-медична установа для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування; спеціальна загальноосвітня школа, школа-інтернат - загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.Збільшення внеску недержавних організацій у соціальне обслуговування спричинене кризою тоталітарної держави і державної системи соціального захисту; зростанням недовіри громадян до існуючих державних інституцій та установ; неможливістю належного виконання державою взятих на себе зобовязань і соціальних гарантій; прагненням людей реалізувати свої інтереси та задовольнити потреби; намаганням людей знайти тих, хто має аналогічні проблеми; появою кваліфікованих фахівців із соціальної роботи, котрі намагаються впровадити інноваційні моделі практики, що відрізняються від традиційно поширених у державних службах. Стримуючим чинником у розвитку недержавних соціальних служб є недостатня розвинутість громадянського суспільства, сприйняття таких організацій населенням як посередника від імені держави, недосконале правове регулювання діяльності недержавних організацій, зокрема відсутність підтримки з боку держави тих, хто надає вкрай дефіцитні соціальні послуги, несформованість механізмів соціального замовлення. Недержавні організації, що діють у соціальній сфері України, можуть бути зареєстровані як громадські організації; благодійні організації або благодійні фонди; кредитні спілки; релігійні організації (можуть утримувати соціальні служби, впроваджувати соціальні програми тощо); приватні організації (приватні школи, спеціалізовані товариства, наприклад реабілітаційні майстерні тощо). їх діяльність може бути повязана з наданням послуг окремим групам клієнтів, членам певної громади; дослідженням соціальних і медичних проблем, існуючих соціальних технологій; лобіюванням інтересів певної вразливої групи, колективним представництвом інтересів; координуванням зусиль і діяльності інших громадських організацій, забезпеченням їх ресурсами (коаліції, ресурсні центри тощо). Наприклад, міжнародна релігійна благодійна організація «Карітас», яка є третьою в Німеччині за масштабами надання послуг для непрацездатних осіб похилого віку, утримує 1200 відділень «Домашньої опіки», 500 лікарень, до однієї тисячі реабілітаційних установ, допомагаючи особам похилого віку в Італії, Франції, Бельгії, Румунії та інших країнах Європи. До цього переліку належать медичне обслуговування і догляд за хворим; реабілітаційні рухові вправи; допомога під час відвідування лікаря і під час приватних візитів до хворого; інформація, консультації, емоційна підтримка; прокат допоміжних засобів для догляду; надання допомоги у домашньому господарств

ПЛАН

1. Вступ.

2. Державні соціальні служби.

3. Роль недержавних організацій у соціальному обслуговуванні

4. Використана література.