Ідеологія системних реформ в контексті стабілізації соціально-економічного та політичного розвитку України на рубежі століть (політологічний аналіз) - Автореферат

Актуальність дослідження ідеології системних реформ в контексті стабілізації соціально-економічного та політичного розвитку України на рубежі століть полягає в обґрунтуванні ідеології розвитку України як незалежної держави і належить до найактуальніших проблем сучасної української політології. Єднаючи зусилля з економічною теорією, соціологією, історією й іншими соціогуманітарними науками, політологія бере на себе ініціативу й відповідальність за вироблення інтегрованого погляду на цю проблему. Куди ми йдемо, чого хочемо досягнути, якими засобами і з якими партнерами - ось низка першочергових питань, які постали перед новообраним Президентом України як і в перші роки після проголошення незалежності України. Метою дисертаційного дослідження є аналіз ідеології здійснення реформ в українському суспільстві, головних суперечностей, які виникають на цьому шляху, способів їх подолання; обґрунтування ідеї прискорення реформ як головного засобу стабілізації соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку в Україні на рубежі століть. Методологічну базу дослідження складають загальні принципи наукового пізнання: принцип обєктивності, що вимагає виявлення всіх чинників та умов, які детермінували складання та розвиток ідеології системних реформ; принцип історизму, що передбачає висвітлення розвитку системних реформ в їх історичному контексті; принцип багатофакторності, як вивчення різноманітних обєктивних та субєктивних чинників, які впливали на формування, функціонування та розвиток ідеології системних реформ.У першому розділі “Світоглядно-ідеологічні засади осягнення реформаторського шляху розвитку”, розглядається зміст і значення висхідних, базових понять - “реформа” і “системна реформа”. Поняття “системної реформи” охоплює собою не той чи інший бік суспільного життя, а суспільство як цілісний організм, всі його складові - економіку і політику, соціальні відносини і культуру, духовне життя і т. інш. “Системність” реформи означає, що ці складові охоплені єдиною реформаторською ідеологією, що зміни носять послідовний характер, здійснюються поетапно і спадкоємно. У другому розділі - “Системні реформи в Україні: сутність, структура, суперечності, впровадження” - аналізується хід реформ, які здійснюються в Україні. У тодішніх політичних і економічних лідерів спрацювала більшовизація мислення: від однієї крайності розвитку суспільства - державного соціалізму (стовідсоткове втручання держави в економіку), до іншої - класичного (дикого) капіталізму (нуль відсотків втручання держави в економіку), хоча обидві ці системи вичерпали себе в ХХ столітті; від однієї класичної економічної теорії Маркса до іншої, теж однієї - монетарної Фрідмена, в той час як в розвинутих країнах опираються одночасно на сукупність економічних теорій”.На основі аналізу широкого пласту наукової літератури обґрунтовані пропозиції щодо загальної ідеології реформ, які мають бути здійсненими (і частково здійснюються) в Україні. Автором доведено, що “системна реформа” - це поняття, яке охоплює собою весь комплекс (весь спектр) поступових змін, які забезпечують перехід суспільної системи від одного якісного стану до іншого, більш високого, прогресивного; вона здійснюється мирним шляхом, послідовним втягуванням в свою орбіту все ширшого комплексу перетворень і маси населення, яка поступово утверджує себе як суб‘єкт суспільного розвитку. Структурно реформи охоплювали всі головні сфери суспільного життя і мали на меті: в політичні галузі здійснити перехід від тоталітаризму до демократії, в економічній - від вульгарно планової економіки до ринкової, в соціокультурній - від ідеологічного підпорядкування особистості до її вільної самореалізації. В економічній галузі розпочалося становлення ринкових відносин; в політичній - утвердження демократичних підходів та принципів (прийняття Конституції, налагодження взаємодії Уряду і Парламенту, суспільна легітимація інституту президентства, становлення багатопартійності тощо); в духовній сфері розпочався процес відродження національної культури, утвердження фундаментальних цінностей, загальнолюдських пріоритетів. До зовнішніх факторів поглиблення реформ автор відносить: ефективну міжнародну, зовнішньополітичну діяльність держави, зміцнення її міжнародного авторитету; урівноваженість розгортання ситуації в Росії; залучення інвестицій; вирішення проблеми енергоносіїв (нафта, газ); до внутрішніх факторів відносяться: взаємодія гілок влади; порозуміння між партіями; узгоджена стратегія реформ; підтримка курсу на рівні масової свідомості населення.

Основний зміст дисертації

У “Висновках” підводиться підсумок проведеного дослідження, даються рекомендації для теоретичної і практичної роботи.

На основі аналізу широкого пласту наукової літератури обґрунтовані пропозиції щодо загальної ідеології реформ, які мають бути здійсненими (і частково здійснюються) в Україні.

Автором доведено, що “системна реформа” - це поняття, яке охоплює собою весь комплекс (весь спектр) поступових змін, які забезпечують перехід суспільної системи від одного якісного стану до іншого, більш високого, прогресивного; вона здійснюється мирним шляхом, послідовним втягуванням в свою орбіту все ширшого комплексу перетворень і маси населення, яка поступово утверджує себе як суб‘єкт суспільного розвитку.

Дисертант наголошує на послідовності реформ, відлік яких в Україні слід вести від дати проголошення незалежності. Структурно реформи охоплювали всі головні сфери суспільного життя і мали на меті: в політичні галузі здійснити перехід від тоталітаризму до демократії, в економічній - від вульгарно планової економіки до ринкової, в соціокультурній - від ідеологічного підпорядкування особистості до її вільної самореалізації.

Аналіз пятнадцятирічного досвіду реформування українського суспільства показує, що цей процес протікає суперечливо. Ряд факторів безпосереднім або опосередкованим чином стримували його. Серед них вирізняються: а) політична неструктурованість суспільства; б) недостатня наукова обґрунтованість реформ;

в) розбалансованість взаємодії гілок влади; г) субєктивність окремих “реформаторів”;

д) залишковість орієнтацій частини населення на тоталітарні підходи та цінності;

ж) суперечливим впливом зовнішньополітичного та економічного факторів.

Серед досягнень перехідного періоду дисертант виокремлює: формування ситуації балансуючого політичного порозуміння, розвитку подій без соціальних потрясінь, зіткнень, конфліктів. В економічній галузі розпочалося становлення ринкових відносин; в політичній - утвердження демократичних підходів та принципів (прийняття Конституції, налагодження взаємодії Уряду і Парламенту, суспільна легітимація інституту президентства, становлення багатопартійності тощо); в духовній сфері розпочався процес відродження національної культури, утвердження фундаментальних цінностей, загальнолюдських пріоритетів.

Прискорення реформи обґрунтовується в дисертації як соціальне завдання, яке стоїть перед народом і державою в перехідний період, як фактор стабілізації соціально-економічної і політичної ситуації, підвищення іміджу держави перед іноземними партнерами. В дисертації визначаються зовнішні та внутрішні фактори прискорення та умови виконання цього соціального завдання, обґрунтовується послідовність політичних кроків механізму реалізації реформ в сучасних умовах. До зовнішніх факторів поглиблення реформ автор відносить: ефективну міжнародну, зовнішньополітичну діяльність держави, зміцнення її міжнародного авторитету; урівноваженість розгортання ситуації в Росії; залучення інвестицій; вирішення проблеми енергоносіїв (нафта, газ); до внутрішніх факторів відносяться: взаємодія гілок влади; порозуміння між партіями; узгоджена стратегія реформ; підтримка курсу на рівні масової свідомості населення. Найвища ефективність та успіх реформ може бути лише при оптимальній дотичності і забезпеченості взаємодії зазначених умов та факторів. За прогнозом автора ефективність поглиблення реформ виявиться через 7-10 років.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

ВИКЛАДЕНІ У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА: 1. Сарапін В.О. Реформи в Україні: міф чи реальність - //Вісник Харківського державного університету. Серія: Питання політології. - Харків, 1999. - №439. - С. 328-333.

2. Сарапін В.О. Час поглиблення реформ //Людина і політика. - 1999. - №1. - С. 5-9.

3. Сарапін В.О., Андрущенко В.П., Бєлобров Б.Д. Динаміка реформ в Україні на рубежі століть: ідея сталого людського розвитку // Сучасна Українська політика. Політика і політологи про неї. - К., 1999. - С. 147-158.

4. Сарапін В.О. Стратегія українських реформ: ідея сталого людського розвитку // Стратегія українського державотворення. Філософсько-політологічний та економічний аналіз. - Київ-Полтава, 2000. - С. 46-55.

5. Сарапін В.О. Українські реформи: фактори прискорення. - К.: Знання України, 2002. - 32 с.

6. Сарапін В.О. Системні суперечності у ході реформування України // Вісник: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова: Матеріали звітної науково-практичної конференції (лютий) / Укл. Л.Л. Макаренко, І.О. Нікуліна. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. - Випуск 7. - С.155-162.