Вивчення юридичної природи, порядку і умов делегування повноважень, узагальнення класифікації їх видів. Окреслення питань, що потребують нагального вирішення у сфері делегованих повноважень місцевих органів публічної влади та можливих шляхів їх вирішення.
Аннотация к работе
Очевидність окресленої правом взаємодії різного роду публічних і непублічних субєктів права у сфері діяльності місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з точки зору використання такого інструменту публічної влади на місцях як делегування повноважень зумовило інтерес дисертанта до цієї теми. Проблема правового регулювання делегованих повноважень є вкрай актуальною для процесів державотворення на сучасному етапі реформування українського суспільства, оскільки делегування повноваження є одним із основних засобів функціонування публічної влади в демократичній правовій державі. Без усяких сумнівів, процес трансформації місцевої влади з позицій становлення нової децентралізованої системи управління, удосконалення взаємовідносин місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, має будуватися не на принципах субординації (властивій державній управлінській вертикалі), а на принципах правової, організаційної, фінансової та матеріально-технічної самостійності органів місцевого самоврядування і спиратися на ефективне використання інституту делегованих повноважень. Сьогодні виконання як органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування делегованих повноважень наштовхується на низьку самодостатність територіальних громад, в тому числі, на неналежний рівень фінансових ресурсів для забезпечення виконання делегованих повноважень. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз юридичної природи делегованих повноважень місцевих органів публічної влади, а також проблем, що виникають в процесі делегування повноважень місцевими органами публічної влади та розроблення відповідних рекомендацій щодо підвищення ефективності реалізації делегованих повноважень у сфері діяльності місцевих органів публічної влади.Прикладом цього є те, що у законодавстві України термін “делеговані повноваження” був закріплений вперше у 1992 році, з прийняттям Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР “Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування”, в якому було врегульовано питання делегування повноважень органами державної виконавчої влади виконавчим органам місцевих Рад, а визначення терміну “делеговані повноваження” було нормативно закріплено лише у 1997 році у Законі України “Про місцеве самоврядування в Україні”, тобто через пять років - строк, який у період соціальних реформ є досить завеликим. Автором дисертації виділяються наступні спірні (дискусійні) напрями в ході вивчення проблеми “делегування повноважень”, які розглядаються і у даній роботі: коло субєктів делегування повноважень; акти делегування повноважень; вільне волевиявлення субєктів делегування повноважень; обсяг, термін і територія дії делегованих повноважень; визначення повноважень, які відносяться до виключної компетенції органу і які, відповідно, не можуть бути делеговані іншому субєкту; встановлення системи контролю за здійсненням делегованих повноважень, а також відповідальності за невиконання чи неналежне виконання делегованих повноважень тощо. На виконання норм Конституції України були прийняті Закони України “Про місцеві державні адміністрації” та “Про місцеве самоврядування в Україні”, які безпосередньо встановлюють правові засади функціонування місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, визначають їх систему, розкривають повноваження цих органів, регулюють питання, пов‘язані з реалізацією ними своїх повноважень, і, знову ж таки, встановлюють можливість делегування повноважень. Також, хоч Закони України “Про місцеве самоврядування в Україні” та “Про місцеві державні адміністрації” і встановлюють засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність відповідних органів та посадових осіб, вони обійшли увагою питання щодо розмежування функцій і повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування і їх виконавчих комітетів, зазначені закони не визначають конкретних механізмів взаємодії між цими органами. У третьому підрозділі „Юридична природа делегованих повноважень” досліджується юридична природа делегованих повноважень, визначаються обовязкові ознаки делегованих повноважень, серед яких: а) делегування повноважень має базуватися на вільному волевиявленні обох субєктів делегування; б) делегування повноважень повинно супроводжуватися укладенням адміністративного договору; в) делегування повноважень має обовязково супроводжуватися передачею фінансових та/або матеріальних ресурсів для забезпечення належної реалізації делегованим субєктом делегованих повноважень; г) переделегування (субделегування) повноважень не допускається, бо це суперечить цілям і намірам органу, що делегує повноваження; д) делегований субєкт несе юридичну відповідальність за належне виконання делегованих повноважень.Проблема делегованих повноважень має виключне значення для всіх державно-правових реформ, оскільки напряму впливає на процес і обсяг реалізації прав і свобод громадян, тому що стан реалізації прав і свобод лю