Історія декларації щодо юдейського питання. Приклади перегляду антиюдейських фраз у текстах Страсного тижня в латинському обряді, які засуджують юдеїв за "боговбивство". Критика поглядів, які намагаються виправдати збереження таких фраз у гимнографії.
Аннотация к работе
13 червня 1960 року, тобто вже після того, як було проголошено підготовку до собору, папа особисто прийняв меморандум від єврейського історика Жуля Ісаака (Jules Isaac), в якому той критично - та й акуратно - проаналізував ставлення Церкви до євреїв упродовж віків. Дособорова католицька література пояснювала це так: слово "перфідні" треба розуміти як "ті, що перебувають під хмарою невірства" (ніякий словник на світі такої дефініції не подавав!), а вірні не клякають, бо "під час знущання над Христом, юдеї клякали перед Ним, кепкуючи з Нього"8. У тому задумі була чудова логіка: оскільки Церква існувала вже в Старому Завіті, то розкол між синагогою та новозавітною Церквою був першою схизмою. Коли в листопаді 1962 року, на першій сесії собору, було представлено чернетку "Про стосунки католиків із нехристиянами, зокрема з юдеями", негативна реакція надійшла не тільки від єпископів з арабських країн (між ними трьох східних патріярхів: сирійського Ігнатія Гавриїла І Таппуні, мелхітського Максима IV Саєга та коптійського Стефана І Сідарусса), а й від латинських єпископів-традиціоналістів, які не бажали міняти антиюдейських аспектів церковного вчення. Щоб не створилося враження, немовби зміни на ІІ Ватиканському соборі зявилися зненацька, слід зазначити, що вже на І Ватиканському соборі, у 1870 році, серед єпископів був сильний рух з метою видати заяву проти ворожого наставлення до євреїв.