Передумови виникнення дефектології - науки про психофізіологічні особливості розвитку дітей з фізичними і психічними вадами, про закономірності їх виховання, освіти, навчання. Соціальний аспект дефективності у контексті соціального значення дефектології.
Аннотация к работе
Дефектологія бореться зараз за основну тезу, в захисті якої вбачається єдина застава існування її як науки, а саме тезу, яка гласить: дитина, розвиток якої ускладнений дефектом, не є просто менш розвиненою, ніж її нормальні однолітки, а є дитиною просто інакше розвиненою. Вивчаючи особливості пізнавальної та практичної діяльності дефективних дітей, а також досвід їх індивідуального навчання, педагоги і психологи прагнули обґрунтувати принципи побудови спеціально організованих умов, створити спец. педагогічну систему виховання і навчання глухонімих, сліпих та інших дефективних дітей. Розкриваючи особливості чуттєвого пізнання у аномальних дітей і розвитку їх вищих психічних процесів, спец. психологія встановила специфічні закономірності різних ступенів в їх пізнанні і цим сприяла розвитку науково обґрунтованих педагогічних та методичних систем навчання дефективних дітей. Вже в радянській системі реалізувались такі основні положення: в навчанні взаємодіють процеси подолання, корекції та компенсації вад розвитку аномальної дитини, всебічного її розвитку та підготовки до включення в широкі соціальні звязки і професійну діяльність; розумове виховання аномальних дітей протікає на основі оволодіння знаннями основ наук; оволодіння знаннями протікає в єдиному плані з розвитком пізнавальної і практичної діяльності; в спец. школах реалізувався взаємозвязок між загальним, політехнічним і трудовим навчанням. На основі загальних законів розвитку дефективних дітей і принципів їхнього виховання та навчання в кожній області дефектології розробляються наступні проблеми: а) характерні особливості розвитку дитини, яка має певний дефект (сліпота, глухота і т. д.), в умовах соціального середовища; б) сутність спеціально організованого процесу виховання і навчання кожної категорії дефективних дітей; взаємозвязок між вихованням дефективної дитини в умовах сімї і в умовах спеціально організованого педагогічного процесу; в) зміст, засоби, методи і організаційні форми виховання і навчання стосовно кожного типу спец. установ; г) принципи і методи подолання наслідків дефекту, шляхи і засоби підготовки дитини, яка має той чи інший дефект, до участі у суспільному житті та практичній діяльності.Характер і рівень розвитку дефектології визначається соціально-економічними умовами суспільства, станом суміжних наук (природознавства, медицини, фізіології, філософії, психології, техніки тощо), досягненнями в області всебічного вивчення аномальних дітей, їх компенсаторних процесів, наукової обґрунтованості системи виховання і навчання дітей з порушенням розумового і фізичного розвитку.
Вывод
Отже, дефектологія - це наука про психофізіологічні особливості розвитку дітей з фізичними та психічними вадами (глухих, слабочуючих, сліпих, слабозорих, розумово відсталих, логопатів, з порушенням опорно-рухової системи тощо), закономірності їх виховання, освіти та навчання. Характер і рівень розвитку дефектології визначається соціально-економічними умовами суспільства, станом суміжних наук (природознавства, медицини, фізіології, філософії, психології, техніки тощо), досягненнями в області всебічного вивчення аномальних дітей, їх компенсаторних процесів, наукової обґрунтованості системи виховання і навчання дітей з порушенням розумового і фізичного розвитку.
Соціальне значення дефектології, як науки, полягає в знаходженні оптимальних шляхів пристосування до соціокультурного середовища, з однієї сторони, а з іншої - побудова нової ідеології, філософського світогляду у суспільстві, які б змогли розширити ці шляхи. Соціальним завдання дефектології є поширення інформації про можливість та наявність дефектів у людей, про необхідність створення нормальних умов життя для них, створення психологічного прийняття в соціумі таких людей.
Список литературы
Выготский Л. С. Основные проблемы дефектологии - Москва, 1983.
Выготський Л. С. Собрание починений. Т. 5. - Москва, 1983.
Лебединский В. В. Нарушения психического развития у детей. - Москва., 1985.
Воложин А. И. , Субботин Ю. К. Адаптация и компенсація - универсальный биологический механізм приспособления. - Москва, 1987.
Усанова О. Н. Специальная психология. - Москва, 1990.