Характеристика регіональної політичної организації ГУАМ. Початок співпраці Грузії, України, Азербайджану і Молдови в рамках ГУАМ. Сучасний стан организації. Причини появлення негативних процесів у розвитку ГУАМ і перспективи її діяльності у майбутньому.
Аннотация к работе
Організація за демократію та економічний розвиток - ГУАМ - регіональна організація, створена в 1999 році (хартія організації підписано у 2001 році, статут - у 2006 році) республіками - Грузією, Україною, Азербайджаном і Молдовою (з 1999 по 2005 в організацію також входив Узбекистан). До виходу Узбекистану з організації іменувалася ГУАМ. Початок співпраці Грузії, України, Азербайджану і Молдови в рамках ГУАМ було покладено на зустрічі президентів відповідних країн 10 жовтня 1997 року в Страсбурзі в ході саміту Ради Європи. Тоді ж було прийнято офіційне комюніке про визнання союзу ГУАМ зі статусом «консультативний форум» . Про цю подію було оголошено в ході ювілейного саміту НАТО у Вашингтоні, в ході якого глави держав уже ГУАМ взяли Вашингтонську декларацію, декларувала мета інтеграції в європейські та євроатлантичні структури.Як відомо, ідея «ГУАМ» (так називався блок до виходу Узбекистану) зявилася в Європі (конкретніше, в Німеччині), але дуже швидко була абсорбувала США. Однак американці постаралися не допустити висунення альтернативних пропозицій, які могли б завдати шкоди ГУАМ, і в липні 2001 року організували в Центрі Вудро Вільсона у Вашингтоні представницький семінар, на якому була зроблена не стільки спроба вдихнути нове життя в ГУАМ, скільки заявити, що даний блок все ще має перспективу. Досвід ГУАМ продемонстрував низьку здатність нових незалежних держав брати участь в обєднавчої діяльності, спільно вирішувати актуальні економічні та політичні завдання, будувати відносини з західним співтовариством і Росією за допомогою «командного поведінки». Тобто, правлячі еліти припускали, що загальні економічні проблеми між цими країнами будуть вирішуватися окремо, а проблеми в рамках ГУАМ відносяться до якихось особливих проблем, які слідують вирішувати при патронажі Заходу. Є підстави стверджувати, що в певний час у Великобританії були ідеї «привязки» країн ГУАМ на чеченську проблему, що було нереальним, хоча деякі політичні та військово-політичні структури України безпосередньо брали участь в «чеченську війну», а Грузія брала участь у політичних інтригах, Азербайджан ж активно використовувався в поставках озброєнь з Туреччини, і бойовиків з Афганістану і арабських країн.Кучми на перший план було висунуто обговорення «питань, повязаних з розвитком, ефективним функціонуванням і забезпеченням безпеки інфраструктури транспортних комунікацій, які проходять через території країн-учасниць ГУАМ, включаючи транспортний коридор Європа - Кавказ - Азія (TKACECA) ». Серед них слід відзначити Ялтинську хартію ГУАМ, Конвенцію з консульських питань; були визначені і основні напрями проекту Угоди про створення зони вільної торгівлі ГУАМ, а також подальші кроки в області формування цієї організації. В цілому глави держав відзначили, що «Ялтинський Саміт заклав основи більш глибокого розвитку співробітництва країн-учасниць ГУАМ»; була досягнута домовленість про проведення наступного саміту також в Ялті в 2002 р. Кучма відзначив наступні особливості діяльності формується організації та ролі України в її становленні та функціонуванні: «Вважаю, не буде перебільшенням вважати Ялтинський саміт етапною подією у становленні ГУАМ [...] Україні пропускає свої позиції крізь призму інтересів усіх країн-учасниць ГУАМ [...] ГУАМ - це країни, згуртовані спільною зацікавленістю в максимально ефективному використанні переваг свого географічного та геополітичного положення, ... кожна з яких надає величезного значення зміцненню свого суверенітету, захисту територіальної цілісності, забезпечення економічної безпеки ». Каримова (Узбекистан): ці лідери ГУАМ своєю участю в цій організації прагнули знайти надійне підгрунтя для подальших переговорів з Росією, вони, обмежуючись лише участю у формуванні міжнародно-правової бази ГУАМ, намагалися визначити, хто їм більше запропонує - Росія чи США.Однією з головних особливостей країн-учасниць ГУАМ є те, що за радянських часів до складу цих республік з тих чи інших причин були включені території, думки населення яких з даного питання не враховувалося, і тому після розпаду СРСР в них виникла певна напруженість. До таких територій відносяться: • Абхазія (з 1931) і Південна Осетія (з 1922) в Грузії Учасники зустрічі дійшли єдиного висновку: формат мирного процесу, в якому з початку 1990-х років домінує Росія, необхідно змінювати, підключаючи до нього нових учасників з боку США і Євросоюзу. Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив: «Печерний підхід до їх [конфліктів] врегулювання не має перспективи.
План
ЗМІСТ
ВСТУП
1. Сучасний стан ГУАМ
2. Перспективи розвитку ГУАМ
ВИСНОВОК
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Вывод
Однією з головних особливостей країн-учасниць ГУАМ є те, що за радянських часів до складу цих республік з тих чи інших причин були включені території, думки населення яких з даного питання не враховувалося, і тому після розпаду СРСР в них виникла певна напруженість. До таких територій відносяться: • Абхазія (з 1931) і Південна Осетія (з 1922) в Грузії
• Нагірно-Карабахська Республіка (з 1918) в Азербайджані
• Придністровя (з 1940) в Молдавії
• Крим (з 1954) в Україну
У звязку з такою ситуацією фактично основний для організації є проблема врегулювання регіональних конфліктів - у Придністровї, Абхазії, Південній Осетії та Нагірному Карабасі.
Учасники зустрічі дійшли єдиного висновку: формат мирного процесу, в якому з початку 1990-х років домінує Росія, необхідно змінювати, підключаючи до нього нових учасників з боку США і Євросоюзу.
Президент Азербайджану Ільхам Алієв заявив: «Печерний підхід до їх [конфліктів] врегулювання не має перспективи. Ми повинні знайти цивілізовані механізми вирішення цих проблем ». При цьому президент Азербайджану не раз виявляв бажання вирішити конфлікт в Карабаху збройним шляхом.
Президент України Віктор Ющенко запропонував почати врегулювання конфліктів з Придністровя. Його план «семи кроків» щодо придністровського врегулювання включає: • створення в Придністровї умов для розвитку громадянського суспільства, • проведення за міжнародними стандартами вільних багатопартійних парламентських виборів, • розміщення в зоні конфлікту нового миротворчого контингенту з українським участю, • міжнародні інспекції придністровських підприємств ВПК і • моніторинг придністровської ділянки молдавсько-український кордони за допомогою сил спецміссіі ОБСЄ.
На думку Ющенка, врегулювання проблеми Придністровя має здійснюватися через проведення «прямих і демократичних виборів» у Верховну раду ПМР.
Список литературы
1. Абашидзе А.Х., Эмин В.Г. Членство в международной организации. - Международные организации / Под ред. И.П. Блищенко. М., 2004.
3. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Внешнеэкономические связи. - М.: Финансы и статистика, 2008.
4. Борко Ю. Новый этап углубления и расширения европейской интеграции: социальные аспекты //МО и МЭ.-2009.- № 6.
5. Гаджиев К.С. Геополитика. М., 2007.
6. Дробот Г.А. Роль международных организаций в мировой политике: основные теоретические подходы // Вестник Московского университета. Сер. 18. Социология и политология. 2009. № 1.
7. Клепацкий З.М. Западноевропейские международные организации / Пер. с польского. М., 2003.
8. Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций. М., 2008.
9. Лебедева М.М. Мировая политика. М., 2003.
10. Мухаев Р.Т. Политология: Учебник для студентов юридических и гуманитарных факультетов. М., 2009.
11. Политология в вопросах и ответах: Учебное пособие для вузов / Под ред. проф. Ю.Г. Волкова. М., 2008.
12. Сирота Н.М. Основы геополитики: Учебное пособие. СПБ., 2001.
13. Соловьев А.И. Политология: Политическая теория, политические технологии: Учебник для студентов вузов. М., 2007.
14. Теория политики: Курс лекций: В 3 ч. / Авт.-сост. Н.А. Баранов, Г.А. Пикалов. СПБ., 2008