Механізм формування підходів Ліги арабських держав до палестинської проблеми, його еволюція під впливом чинників глобального і регіонального характеру. Можливі шляхи вдосконалення його функціонування, місце, роль і значення палестинської проблеми.
Аннотация к работе
Особливу роль відіграє палестинська проблема, в якій переплітаються інтереси не тільки арабських країн і Ізраїля, але й всіх арабських країн, обєднаних в Лігу арабських держав (ЛАД), інших країн світу. Зростання впливу палестинського чинника на вироблення конкретних напрямів і проведення певних акцій в діяльності ЛАД обєктивно підводить до думки про необхідність розглянути в комплексі характер, специфіку та еволюцію позиції ЛАД з палестинської проблеми, основні напрями діяльності по її врегулюванню. Досліджується еволюція позиції Ліги арабських держав з палестинської проблеми та її вплив на розвиток процесу близькосхідного врегулювання в період, що досліджується. Це дозволяє розглянути проблему в її часовій послідовності і динаміці, провести комплексне дослідження вибраного предмету (форми і методи здійснення миротворчої діяльності ЛАД по врегулюванню палестинської проблеми) як диференційованого, але взаємоповязаного цілого в рамках більш широкої цілісної системи (діяльність ЛАД у всіх інших напрямах) в період, що досліджується, а також в контексті еволюції самої палестинської проблеми. Мета та основні завдання дослідження - дослідити механізм формування підходів Ліги арабських держав до палестинської проблеми, прослідити його еволюцію під впливом чинників глобального і регіонального характеру, виявити міру його ефективності на різних етапах еволюції палестинської проблеми, показати можливі шляхи вдосконалення його функціонування, зясувати місце, роль і значення палестинської проблеми в діяльності ЛАД у вказаний період, проаналізувати чинники, що впливають на формування позиції цієї регіональної організації з вказаної проблеми.
Список литературы
Документальну базу роботи склали: Документи Ліги арабських держав, документи і матеріали зовнішньополітичних відомств арабських країн, документи Палестинського Руху Опору (ПРО), Організації Визволення Палестини (ОВП), різних палестинських організацій; матеріали сесій Національної Ради Палестини; документи і матеріали арабських політичних партій і організацій; документи арабських субрегіональних організацій економічної і політичної співпраці; праці та виступи політичних діячів країн Близького Сходу; документи 00Н, міжнародних організацій і конференцій; урядові документи про країни Заходу. Автор вивчив і критично проаналізував дослідження українських і російських авторів з палестинської проблеми, передусім праці Є.Д. Дмитрієва, В. І. Кисельова, В.О. Копіна, Н.Д. Несука тощо. Автором використані дослідження, присвячені аналізу розвитку міжнародних відносин на Близькому Сході в 80-і - 90-і роки. Це праці А.П. Агаришева, Л.І. Медведко, Є.М. Примакова тощо. Потрібно відмітити, що для цих робіт, як і для політики СРСР на Близькому Сході загалом, характерний надто ідеологізований і односторонній підхід до оцінки палестинської проблеми та діяльності Ліги арабських держав, яка оцінювалася передусім з точки зору «антиімперіалістичної боротьби». Практичні аспекти діяльності ЛАД по врегулюванню палестинської проблеми розглядаються тільки в праці В.І. Кисельова, однак основна увага в ній приділяється першій половині 80-х років.
Значний фактичний матеріал міститься в дослідженнях по історії і зовнішній політиці арабських держав. Це передусім колективні монографії «Зовнішня політика країн Близького і Середнього Сходу», «Новітня історія арабських країн Азії», «Новітня історія арабських країн Африки», а також праці А.М. Васильєва, Л.В. Валькової, Е.С. Мелкумян, Р.В. Ланда, А.А. Шведова. Разом з тим, з точки зору автора, в них недостатньо уваги приділяється аналізу позиції цих країн з палестинської проблеми, особливо в період кінця 80-х - першій половині 90-х років.
Українська історична наука заклала міцний підмурівок вивчення проблем близькосхідного регіону. В Україні склалася школа сходознавців, що розробляє ті або інші аспекти даної проблеми. Особливий інтерес для автора представили роботи І.Ф. Черникова, В.К. Гури, О.А. Коппель, Н.Д. Несука та ін.
В Інституті міжнародних відносин, Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України підготовлені та захищені дисертації, в яких розглядалася проблема близькосхідного врегулювання, політика окремих арабських країн з проблеми близькосхідного врегулювання та місце і роль цієї проблеми в міжарабських відносинах. Це дисертації Джорджеса Ханни Аюба «Політика арабських країн з питання близькосхідного врегулювання в 70-і роки», Карба Абделгані «Палестинська проблема в зовнішній політиці Марокко», Гуцало С.Є. «Ліга арабських держав і проблеми близькосхідного врегулювання /1978-1989/», Аль Бакари Абдулли Ібрагима «Політичні відносини між Йорданією і Організацією Визволення Палестини /1964-1988 гг./», Валіда Ібрагима Абдель-Кадера Тайема «Палестинська проблема в міжарабських відносинах в 80-і роки», що надали значну допомогу автору при роботі над темою.
Проблема близькосхідного врегулювання і її ключовий аспект - палестинська проблема - знаходяться в центрі уваги арабської історіографії. Їх вивчення сконцентроване в спеціальних науково-дослідних центрах, таких, як Центр палестинських досліджень в Бейруті, «Форум Арабської думки» в Аммані, в спеціальних центрах при університетах Єгипту, Кувейту, Іраку, ОАЕ, Лівану. Автор використав праці таких відомих арабських дослідників, як Мухамед Хейкал, Хасанін Тауфік Ібрагим, Сейф Ель-Дин Абдель Фаттах, Таха Муджубі тощо.
Автор критично використав і праці західних авторів з проблеми, що досліджується.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені в виступах на наукових конференціях, науково-практичних семінарах, що проводилися в Інституті міжнародних відносин, обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби та знайшли відображення в трьох наукових статтях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновку та списку документальних джерел і літератури. Загальний обсяг роботи 183 сторінки, в тому числі список використаних джерел займає 22 стор.
Зміст роботи арабський глобальний палестинський ліга
У вступі обґрунтовується актуальність теми, розкривається суть і стан наукової проблеми і її значення, необхідність проведення даного дослідження, його методи, формулюються цілі і задачі. Дане обгрунтування хронологічних меж роботи, визначені предмет і обєкт дослідження, його наукова новизна, теоретична і практична значущість, дається історіографія питання.
У розділі першому - «Місце і роль палестинської проблеми в діяльності Ліги арабських держав» розглядається роль ЛАД у формуванні загальноарабської політики відносно Палестини з моменту створення цієї організації. Протягом всього періоду від створення ЛАД в березні 1945 року до 1982 року суть її позиції зводилася до відмови від політичного врегулювання близькосхідного конфлікту і палестинської проблеми. Найбільш повно дана позиція знайшла відображення в рішеннях 1967 року Хартумської наради глав держав і урядів арабських країн.
Автором визначені обєктивні і субєктивні чинники, що впливали і продовжують впливати на формування позиції ЛАД з палестинської проблеми. Під внутрішніми чинниками розуміються такі обставини внутрішньополітичних відносин, які впливають на формування і проведення в життя політики даної організації з палестинської проблеми. Зовнішні чинники визначаються впливом структури сучасних міжнародних відносин на позицію ЛАД з вказаної проблеми.
У розділі другому - «Поворот в позиції Ліги арабських держав з палестинської проблеми в першій половині 80-х років» аналізується процес вироблення ЛАД загальнорабської програми політичного врегулювання близькосхідного конфлікту і розвязання палестинської проблеми. Прийняття Фесського плану (1982 р.) - плану політичного врегулювання сталося революційною подією в історії ЛАД. Показані зусилля ЛАД по втіленню в життя загальноарабської програми політичного врегулювання близькосхідного конфлікту і палестинської проблеми. Разом з тим зазначається, що в подальший період ЛАД не змогла здійснити ефективні зусилля по його реалізації, що було зумовлено як чинниками зовнішнього характеру, так і ситуацією в арабському світі, де посилюються відцентрові тенденції.
Досліджується еволюція підходу ОВП до розвязання палестинської проблеми в першій половині 80-х років і його оцінка Лігою арабських держав.
У розділі третьому показана еволюція палестинської проблеми в другій половині 80-х років, її вплив на позицію ЛАД. Особлива увага приділяється позиції арабських країн з палестинської проблеми на нарадах глав держав і урядів арабських країн в Аммані (1987 р.), Алжирі (1988 р.) і Касабланці (1989 р.). Автор приходить до висновку, що метою ЛАД з моменту її створення було досягнення арабської єдності і справедливе розвязання палестинської проблеми, але по мірі розширення її складу все більш виявлялися розбіжності між її учасниками, передусім з палестинської проблеми. В основі цих розбіжностей лежать відмінності суспільно-політичного і державного устрою, ідеології, особливостей соціального розвитку, політичної орієнтації.
У даному контексті аналізується центросилова динаміка арабської підсистеми міжнародних відносин на рубежі 80-х - 90-х років і її вплив на позицію ЛАД з палестинської проблеми. Автор зазначає, що протягом періоду, що досліджується, завершується процес формування арабської підсистеми міжнародних відносин як певної політико-географічної цілісності з іманентними їй принципами функціонування та взаємодії із зовнішнім світом. Політика ЛАД на практиці визначалася ключовими частинами структури регіональної системи, зокрема, Єгиптом, Сірією, Іраком, Саудівською Аравією. У звязку з цим аналізуються чинники диференціації підходів цих країн до палестинської проблеми та їх вплив на її еволюцію.
У розділі четвертому - «Вплив глобальних і регіональних чинників на позицію ЛАД з палестинської проблеми в першій половині 90-х років» висвітлені нові тенденції в еволюції місця і ролі палестинської проблеми в діяльності ЛАД після кувейтської кризи 1990-1991 рр. ЛАД втратила ініціативу в справі близькосхідного врегулювання, що перейшла до окремих арабських держав і здійснювалася на рівні двосторонніх контактів Ізраїля з окремими арабськими країнами і ОВП.
У заключній частині роботи робляться основні висновки: Загострення палестинської проблеми стало однією з причин активізації доцентрових тенденцій в арабському світі, що знайшло відображення в створенні Ліги арабських держав. З самого початку створення ЛАД палестинська проблема займала центральне місце в її діяльності.
Під розвязанням палестинської проблеми до початку 80-х років Лігою арабських держав розумілося створення Палестинської держави на всій території Палестини зі столицею в Ієрусалимі і ліквідація Держави Ізраїль. Розвязання палестинської проблеми повинне було знаходитися в рамках спільної компетенції арабських країн - членів Ліги арабських держав. Будь-які самостійні кроки в цьому напрямі зазнавали гострої критики.
На початку 80-х років спостерігається поступовий поворот ЛАД в діяльності з палестинської проблеми. Він передбачав не тільки перехід до політичних шляхів врегулювання, але і трансформацію підходу до самої суті розвязання питання - визнання факту існування Держави Ізраїль і можливості створення Палестинської Держави на частині території Палестини.
На початку 90-х років на Близькому Сході склалася якісно нова політична обстановка, яка вплинула і продовжує впливати на подальшу еволюцію регіональних конфліктів і пошуки шляхів їх врегулювання. До числа найважливіших змін потрібно віднести нову розстановку сил в арабському світі внаслідок війни в Перській затоці і посилення там відцентрових тенденцій, що не могло не відбитися на ситуації в ЛАД, зміни в підході Ізраїля до проблеми близькосхідного врегулювання, мирні переговори на Близькому Сході, початок яким поклала міжнародна конференція в Мадриді, початок ізраїльсько-палестинского діалогу, і його перші практичні результати, нормалізацію відносин між Ізраїлем і Йорданією.
Прихід в середині 90-х років до влади в Ізраїлі нового керівництва, створив перешкоди на шляху її вирішення. Однак загалом домінуючою тенденцією є тенденція до врегулювання, значну роль в чому покликана зіграти Ліга арабських держав.
Необхідною умовою розвязання палестинської проблеми є визнання не тільки палестинцями та окремими арабськими країнами, але і Лігою Арабських Держав, всіма арабськими країнами права Ізраїля на існування і визнання Ізраїлем законних національних прав палестинських арабів як нації, в тому числі і прав політичних. Таке взаємне визнання повинне бути гарантоване відповідним міжнародно-правовим актом, можливо, рішенням Ради Безпеки 00Н, що зобовязує всі сторони. У цьому плані актуальним представляється подальша розробка механізму взаємодії між 00Н і ЛАД, ЛАД і арабськими субрегіональними організаціями - Радою Співробітництва арабських держав Перської затоки і Союзом Арабського Магрібу в справі розвязання палестинської проблеми.
Посилення доцентрових тенденцій в міжарабських відносинах призвело до активізації ролі національних держав, зокрема, в справі близькосхідного врегулювання. У цей час миротворчий процес розвивається в основному в рамках двосторонніх відносин між Ізраїлем і арабськими країнами та ізраїльсько-палестинских відносин.
Сучасні реалії ситуації на Близькому Сході, перші зрушення на шляху вирішення палестинської проблеми свідчать, що після стількох років конфронтації ще існують великі складності у виробленні конкретних практичних домовленостей з різних аспектів їх рішення. Дотримання власних національних інтересів (передусім палестинців і Ізраїля) не може бути збитковим національним інтересам партнерів по переговорах. Отже, необхідна розробка взаємоприйнятних принципів, якими повинні керуватися учасники переговорного процесу, значну роль в чому покликана зіграти Ліга арабських держав. До числа цих принципів, з точки зору автора, потрібно віднести визнання того факту, що прямі переговори сторін в конфлікті, зокрема, палестинців і Ізраїля, не можуть розглядатися як загроза або перешкода на шляху розвитку мирного процесу, відмова від тези про те, що ключ на шляху врегулювання палестинської проблеми лежить тільки на шляху переговорів між Ізраїлем і Лігою арабських держав. Разом з тим це не означає недооцінки ролі і можливостей Ліги арабських держав в справі врегулювання палестинської проблеми, відмови від її використання в переговорному процесі. Форсування переговорного процесу, зокрема між Ізраїлем і ОВП, між Ізраїлем і окремими арабськими країнами, має важливе, але проміжне значення. ЛАД могла б зіграти велику роль в процесі створення системи колективної безпеки на Близькому Сході, в переговорах по таким комплексним, що представляють взаємний інтерес для Ізраїля і арабських країн питанням, як контроль над озброєнням, недопущення поширення в регіоні зброї масового знищення і проблема біженців, проблема водних ресурсів тощо. Максимальне розширення порядку денного переговорного процесу, розгляд всіх близькосхідних проблем в їх взаємозвязку і взаємозалежності, передбачає активізацію ролі Ліги арабських держав.
Необхідною умовою підвищення значення ЛАД в міжнародних і регіональних відносинах, активізації її діяльності по врегулюванню регіональних конфліктів, зокрема палестинської проблеми, є приведення її Статуту у відповідність з потребами сьогоднішнього дня, внесення в нього відповідних змін, які передбачають уточнення формулювань, що стосуються її цілей і задач, розширення компетенції її Генерального секретаря, зокрема з політичних питань, розгляд ряду процедурних питань. Разом з тим її рішення мали і продовжують мати велику політичну силу. Діяльність ЛАД є постійно діючим важливим чинником в регіональних міжнародних відносинах. У звязку з цим представляється перспективним розширення співпраці з Лігою арабських держав неарабських країн, зокрема України.
Основні положення дисертації викладені автором в наступних публікаціях
1. Аль-Рукібат Хайел М.С. Еволюція позиції Ліги Арабських Держав по палестинській проблемі. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 2 (частина 1). К.: Київський університет, 1996. - 136 с.
2. Аль-Рукібат Хайел М.С. Фактори формування позиції Ліги Арабських Держав по проблемі близькосхідного врегулювання. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 7 (частина 3). К.: Київський університет, 1997.
3. Аль-Рукібат Хайел М.С. Діяльність ЛАД по врегулюванню близькосхідного конфлікту. Актуальні проблеми міжнародних відносин. Випуск 4. К.: Київський університет, 1998.