Відновлення митрополичого осідку після монголо-татарського нашестя. Боротьба за митрополичу кафедру при князях Ольгерді та святителях митрополитах Феогності і Олексії. Церковні собори 1415 року в Новогрудку. Остаточний розділ київської митрополії.
Аннотация к работе
Вивчення історії Православної церкви, звертання уваги на взаємозвязок церковної та політичної історії допоможе пролити світло на джерела міжконфесійних конфліктів, зясувати причини виникнення суперечливих ситуацій у відносинах між церквою та державою. Важливим є вивчення діяльності київських митрополитів у цей період, так як діяльність кожного митрополита є виявом мужності, мудрості, розважливості у непростий період литовського панування на українських землях. Також огляд історії православної церкви у досліджуваний період у загальному контексті здійснювали польські дослідники Й. Вона досягається вирішенням таких дослідницьких завдань: - Дослідити історію Православної церкви у період відновлення митрополичого осідку після монголо-татарського нашестя; Висвітлити діяльність київських митрополитів при правлінні великих князів литовських Ольгерда та Вітовта - Феогноста, Олексія, святителя митрополита Кипріана, святителя митрополита Фотія, митрополита Г.Галицько-Волинський літопис під 1243 р. вже називає митрополита Кирила, коли пише, що князь Данило, одержавши вісті про наближення татар, «зачинив Холм і поїхав до брата свого князя Василька, взявши з собою і Кирила митрополита». Потім, не пізніше 1250 р., митрополит Кирил ІІІ побував в Нікеї, де отримав поставлення на митрополита Київського від Царгородського патріарха Мануїла II; в Нікеї патріарх мав тоді свою резиденцію разом з грецьким царем і царським двором з тої причини, що Царгород знаходився тоді в руках Латинського царства 1204 - 1261 рр. Вважаємо, що князі Данило й Василько (галицько-волинські), коли обирали й посилали до патріарха на поставлення митрополита Кирила III («Кирил бо митрополит ідяше послан Данилом і Васильком па поставленіє митрополіи руської»), дбали найперше про церковні справи для блага свого народу та своєї держави, а не для Суздальської півночі Русі. Коли російські історики пояснюють це занепадом Києва і вічним неспокоєм на півдні від татар та потребою порад і управління митрополичого на півночі, де поставало й ширилось в новій державі церковне життя, то з таким же правом потреби церковного життя і в Галицько-Волинській державі, де теж не було так небезпечно від татарського панування, вимагали присугности митрополита, тим більш, що вже у ці часи XIII ст. почався тут тиск на православя з боку католицької церкви. Бо ж слідами митрополита Кирила III пішов його наступник, митрополит Максим, якому тим легче було це зробити, що він був присланий з Константинополя греком, а тому пе був звязаний походженням і моральними зобовязаннями у відношенні до українського народу.В період правління князя Гедиміна митрополитом Київським був митрополит Петро (помер в 1326 р.), а після нього - Феоґност-грек (помер у 1353 р.); останній з московським князем Семеоном Гордим домігся у 1347 р. скасування галицької митрополії, тому дуже можливо, що і в справі закриття першої литовської митрополичої катедри в Царгороді доклав рук той же митрополит Феоґност. Незважаючи на те, що митрополит Феогност був митрополитом Київським, його осідок і надалі був у Москві. При митрополиті було побудовано нові храми й монастирі: на річці Руза храм на честь нерукотворного образа Ісуса Христа, у Москві церкву Св. У 1375 р., коли відновилася ворожнеча Литви і Москви, литовський князь Ольґерд відправив Кипріана із грамотою в Константинополь, у яких просив Патріарха посвятити Кипріана митрополитом Литовським, інакше погрожував просити собі митрополита в латинської Церкви. Собор Патріарха Ніла поставив у Митрополити Київські і Великої Русі Пимена, за Кипріаном залишив звання Митрополита Малої Русі і Литви, а у випадку його смерті дав Пименові право поширити свою владу на Малу Русь і Литву і стати у такий спосіб митрополитом «Київським і всієї Русі».Митрополит Київський і всієї Русі Ісидор був греком за походженням і народився у Фессалоніках. З митрополитом Ісидором закінчився той період, коли наші першосвятителі обиралися в Греції, Росії або Литві, коли на Русі зявлялося одночасно два і навіть три митрополити, й відбувалися різні беззаконня від шукачів митрополичої влади. Був митрополитом упродовж 1458 - 1473 рр. Митрополиту Григорію ІІ патріарх надав новий титул - Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси. Заховалось свідоцтво про митрополита Спиридона видатного архиєпископа Новгородського Геннадія. що це «був стовп церковний, бо змлада навик Священного Писания», проте призначений з Царгороду без соборного обрання на місці і без відома короля, митрополит Спиридон не був принятий на Литві-Русі. Митрополит Симеон - архієпископ Полоцький, згодом Митрополит Київський, Галицький і вієї Руси упродовж 1481 - 1488 р. Преосвященний Симеон став єпископом Полоцьким і був возведений у сан архієпископа близько 1477 року.Утворення у звязку з падінням Київської Русі нових держав з іншими політичними центрами призвело до міждержавної боротьби за митрополичу кафедру, за місце перебування митрополита. Ця боротьба точилася два століття і скінчилася поділом єдиної для всього православного словянськ