Вдосконалення теорії кримінального процесу з питань, що розглядаються, вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Обґрунтування необхідності удосконалення форм надання адвокатами правової допомоги.
Аннотация к работе
Демократичні перетворення, повязані з прийняттям Конституції України, удосконалення кримінально-процесуального законодавства істотно відбилися на процесуальному положенні адвоката в кримінальному судочинстві. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), ставлять і нові цілі перед захисником, представником, надаючи для їх досягнення нові процесуальні можливості. Законом України від 01.07.2010 р. до КПК України були внесені зміни, що стосуються права свідка на захисника та іншу правову допомогу (відповідними положеннями були доповнені статті 44, 48, 61, 691, 167, 303). Водночас, недостатня законодавча урегульованість участі адвоката в кримінальному судочинстві для надання правової допомоги свідку, зокрема, у питаннях порядку допуску адвоката до участі в кримінальній справі, його повноважень, обумовлюють необхідність подальших наукових досліджень у цьому напрямку з метою формулювання пропозицій і рекомендацій законотворчого та правозастосовного характеру. Незважаючи на значну кількість опублікованих робіт, невирішеними залишаються проблеми, що стосуються нормативного змісту конституційного принципу забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист та його забезпечення на різних етапах кримінального процесу; визначення процесуального статусу адвоката-захисника, адвоката-представника, адвоката при наданні правової допомоги свідку та особі, яка надає пояснення, і ступеня його процесуальної самостійності; надання безкоштовної правової допомоги малозабезпеченим громадянам, а також законодавчого закріплення права на правову допомогу, що надається іншим особам, не притягнутим до кримінальної відповідальності.Це дало можливість автору виділити наступні періоди розвитку правових механізмів захисту прав особи від обвинувачення: а) першим кроком у формуванні даного інституту права та підставою для організації професійних захисників було судове представництво, що склалось у часи Київської Русі, у тому числі активна допомога у цьому процесі родичів «сутяжников» і їх «сусідів», «миру»; б) обмеження для іноземців виступати в якості адвокатів, що були введені Литовським статутом 1529 р., та які стали визначальними у правовій регламентації діяльності осіб, що захищали інтереси сторін у кримінальному судочинстві; в) закріплення вперше у нормах права поняття «адвокат» («Права, за якими судиться малоросійський народ» (XVIII ст.), що створило умови для виникнення адвокатури; г) детальна та чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах, що стало результатом принципових змін, затверджене у Статуті кримінального судочинства (1864 р.), та запровадження адвокатури як самостійного правового інституту; ґ) період здійснення спроб створення національної адвокатури (1917-1921 рр.); д) радянська епоха функціонування інституту адвокатури (1922-1990 рр.), характерною ознакою якої було одержавлення адвокатури та обмеження їх професійних прав; е) сучасний період розвитку української адвокатури (з 1991р. по сьогодні), який характеризується подальшим вдосконаленням та приведенням його до міжнародних стандартів і правових актів, ратифікованих Верховною Радою України. Незважаючи на те, що право на захист від обвинувачення є конституційним принципом кримінального судочинства, а також закріплене у міжнародно-правових актах і в КПК України, здобувач переконаний, що його не можна ототожнювати з правом на правову допомогу, яке у кримінальному судочинстві є вужчим поняттям, ніж право на захист, що логічно витікає з юридичного змісту однойменного принципу. Проте дане право необхідне також для захисту інших прав та інтересів цих субєктів, що охороняються законом (майнових, трудових та ін), а тому є більш обємним за змістом, ніж право на правову допомогу. При цьому класифікацію прав цих субєктів автор здійснив за цільовим призначенням та звів їх у чотири групи: 1) права, що є гарантіями інших прав підозрюваного; 2) права, що дозволяють захищатися від підозри, спростовувати її й одночасно брати участь у процесі доказування; 3) права, що сприяють повному, всебічному й обєктивному розслідуванню справи, яка порушена щодо нього; 4) права, що дозволяють домагатися відновлення порушених прав і законних інтересів. Разом з тим, у законі слід чітко зазначити обмеження щодо виконання обовязків захисника для таких осіб (зокрема, наявність душевної хвороби), а також розрізняти професійний захист від захисту, що здійснюють інші особи, визначивши в КПК випадки, коли участь професійного захисника є обовязковою та надати право слідчому та суду призначати таких захисників.Досліджено зміст принципу забезпечення права кожного, хто бере участь у кримінальному судочинстві, на кваліфіковану правову допомогу. Зясовано співвідношення поняття захисту як функції кримінального процесу і поняття захисту прав і свобод людини в кримінально-процесуальній діяльності як завдання кримінального процесу. Вноситься пропозиція про створення певних умов допуску до участі у справі інших фахівців у галузі права, а також пропозиція про