Стан і становище української літературної мови у ХІХ – на початку ХХ ст. Документи про заборону української мови: Валуєвський циркуляр і Емський указ. Українські діячі культури і науки в боротьбі за українську мову та розширення сфер вжитку рідної мови.
Аннотация к работе
В останні роки, коли почалося переосмислення історичних та культурних національних процесів, в Україні зявилися розвідки, в яких автори намагаються дати обєктивну оцінку стану української мови (Я. Основною і єдиною причиною явища лінгвоциду на українському ґрунті була втрата Україною своєї державності, а згодом і цілісності, внаслідок чого суспільне і культурне життя українського народу надовго виявилося повязаним з державотворчими процесами сусідніх націй, нерідко спрямованих на національну і мовну асиміляцію українців. Указ про зобовязання «прийняти як загальне правило», щоб в Україні призначалися вчителі-московити, а українців спроваджувати на учительську роботу в Петербурзькому, Казанському й Оренбурзькому округах. Як наслідок, за понад 100 років з України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну «відряджено» стільки ж росіян. 1900 р. і наступні роки - цензура вилучає з текстів такі слова, як «козак», «москаль», «Україна», «український», «Січ», «Запоріжжя» та інші, які мають український національно-символічний зміст.Внаслідок системного аналізу діяльності представників української культури та науки у боротьбі проти утисків української мови царизмом мови, ми можемо зробити наступні висновки: З особливою гостротою питання мови, національної освіти й культури постали в ХІХ та на початку ХХ століттях. Для українців ці питання завжди були актуальними. Перебуваючи протягом кількох століть у складі сусідніх іншомовних та інокультурних держав, Україна зазнала мовно-культурної експансії, головним чином з боку російського самодержавства (безконечні накази, укази, розпорядження про заборону української мови й українського друкованого слова, переселення представників корінної нації у віддалені кутки імперії й заміна їх чужорідним елементом), - усе це не могло не накласти свій відбиток на психологію, поведінку й культуру українців. Сфери використання мови в ці періоди були максимально звужені, унаслідок чого занепадають основні функціональні стилі, збіднюється лексика і фразеологія, гальмується або зовсім припиняється процес вироблення й унормування національної літературної мови. Цензура українського друку ставала головним чинником заборони мови, літератури, культури українського народу.
Вывод
Внаслідок системного аналізу діяльності представників української культури та науки у боротьбі проти утисків української мови царизмом мови, ми можемо зробити наступні висновки: З особливою гостротою питання мови, національної освіти й культури постали в ХІХ та на початку ХХ століттях. Для українців ці питання завжди були актуальними. Перебуваючи протягом кількох століть у складі сусідніх іншомовних та інокультурних держав, Україна зазнала мовно-культурної експансії, головним чином з боку російського самодержавства (безконечні накази, укази, розпорядження про заборону української мови й українського друкованого слова, переселення представників корінної нації у віддалені кутки імперії й заміна їх чужорідним елементом), - усе це не могло не накласти свій відбиток на психологію, поведінку й культуру українців.
Процес цілеспрямованого нищення мови нації дістав назву лінгвоцид. Лінгвоцид - різновид мовної політики, в результаті якої шляхом активного цілеспрямованого втручання у внутрішню структуру мови, обмеження використання її суспільних функцій відбувається поступове зменшення і згасання комунікативної, інформаційної, пізнавальної, а відтак мислеоформлюваної функцій, що в кінцевому результаті призводить до асиміляції й денаціоналізації народу панівною нацією. Це негативне явище стало вирішальним в історії становлення і розвитку української мови. У XVII - ХІХ ст. існувала реальна загроза її абсолютного зникнення. Сфери використання мови в ці періоди були максимально звужені, унаслідок чого занепадають основні функціональні стилі, збіднюється лексика і фразеологія, гальмується або зовсім припиняється процес вироблення й унормування національної літературної мови.
Історія становлення української мови як національної повязана з великою кількістю актів, циркулярів, розпоряджень. Цензура українського друку ставала головним чинником заборони мови, літератури, культури українського народу.
Завдяки найсвідомішій частині української інтелігенції на кінець ХІХ ст. українська мова утверджується і продовжує свій розвиток. У цій сфері активно діють культурницькі й політичні організації й товариства. Українські письменники писали не лише художні твори, а й літературно-критичні, етнографічні, фольклористичні праці, брали участь у формуванні, унормуванні української літературної мови, обстоювали право на існування написаного по-українськи.
Велику роль в утвердженні української мови відіграли мовні дискусії, які велися навколо української мови на сторінках наукових, громадсько-політичних, науково-популярних газет та журналів. Участь у них брали як українські вчені, так і російські, частково - польські та інші славісти. Наприкінці ХІХ ст. велася полеміка серед українських науковців щодо шляхів розвитку української літератури. У ній узяли участь представники Великої України, зокрема Б. Грінченко та А. Кримський, учені Галичини - І. Верхратський, І. Франко. У ході дискусії про роль західно - та східноукраїнських варіантів у розвитку загальноукраїнської літературної мови вчені прийшли до думки про те, що в основі української загальнолітературної мови повинна бути мова Наддніпрянської України. Однак загальноукраїнська мова має поновлюватися лексикою й інших діалектів. Дискусії, що велися протягом ХІХ - п. ХХ ст., остаточно показали окремішність української мови, визнали її право на самостійний розвиток, що, зрештою, було толероване й Російською академією наук.
Мовні полеміки показали спроможність української мови бути мовою науки. Це переконливо довели українські вчені І. Франко, Б. Грінченко, М. Грушевський, незважаючи на те, що російські вчені С. Булич, Т. Флоринський намагалися переконати, що українська література повинна бути органом безпосередньої поетичної творчості, а також засобом поширення елементарних знань серед простих людей.
Великою перешкодою у розвитку національної культури була заборона української мови, проте завдяки освітянам, працівникам періодичних видань, акторським трупам, письменництву на кінець ХІХ століття українська мова утверджується і продовжує свій розвиток та вплив на українські націєтворчі процеси.
Питання відстоювання прав української мови в контексті етно - та культурнозбереження української спільноти, упродовж 1905-1907 pp. стає провідною темою яскравих публіцистичних виступів видатних діячів зокрема Української демократично-радикальної партії (УДРП) Б. Грінченка, О. Єфремова, П. Стебницького, О. Лотоцького, М. Славінського, Д. Дорошенка, Є. Чикаленка, Г. Коваленка. Українська мова була маркером української національної ідентичності, бо саме національна мова вирізняла українців від сусідніх народів, насамперед росіян. Тому в умовах революції другою вимогою (після вимоги національно-територіальної автономії) українського проекту було впровадження україномовної освіти. Українські політичні діячі не заперечували вивчення російської мови як мови державної.
У 1906-07 pp. мовне питання в Україні трансформувалось в проблему розвитку нації як громадського організму на підставі створеної в роки революції інфраструктури українського національного руху. Успіхи в культурно-просвітницькій сфері за два роки відносної свободи переконали радикал-демократів, що за нормальних конституційних умов український рух має всі шанси перетворитися на потужну масову силу.
У період Першої світової війни українська інтелігенція розглядала мову як основний елемент української національної ідеї та найбільш суттєву і «яскраву рису народної індивідуальності». З розвитком української мови повязувався український національний рух та національні здобутки українців в художній та науковій літературі, пресі, театрі й мистецтві. Нарешті, визначилися перспективи на шляху відстоювання прав та розвитку української мови. Це - насамперед освіта, основою якої має стати рідна мова
Список литературы
1. Валуєвський циркуляр. Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Валуєвський_циркуляр
2. Валуєвський циркуляр 1863 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://cyclop.com.ua/content/view/239/58/1/6/
3. Верстюк В.Ф., Горобець В.М., Толочко О.П. Україна і Росія в історичній ретроспективі. Том.1. - 6.1. Українофільство та державоохоронна політика царизму / В.Ф. Верстюк, В.М. Горобець, О.П. Толочко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pulib.if.ua/part/11370
4. Вірченко Н. Документи про заборону української мови (XVII-XX ст.) / Н. Вірченко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.anvsu.org.ua/index.files/Articles/Virchenko1.htm
5. Волобуєва А. Журнал «Киевская старина» у відстоюванні української мови / А. Волобуєва // Стиль і текст. - 2001. - Вип. 2. - С. 176-180.
6. Грабовський П. Зібрання творів: У 3 т. / П. Грабовський. - К., 1960. - Т. 3.
7. Грушевський М.С. Твори: У 50 т. / [редкол.: П. Сохань, Я. Дашкевич, І. Гирич та ін.; голов. ред. П. Сохань] / М.С. Грушевський. - Л.: Світ, 2002. Т.2: Серія «Суспільно-політичні твори (1907-1914)», 2005. - 704 с.
8. Діяк Іан. Українське відродження або нова русифікація / Іан Діяк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dhost.info/newbabilon/ukrvidr/r1_3.html
9. Емський указ. Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Емський_указ
10. Євангеліє та циркуляр [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://news.iv-fr.net/index.php? id=608
11. Іваницька С. Мовна проблема в концепціях української ліберально-демократичної партійної еліти (1905-1908 роки) / С. Іваницька // Українознавчий альманах Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - 2011. - Вип. 5. - С. 27-30.
12. Лінгвоцид в історії української літературної мови [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-1BC925A6B5AFC/list-b407a47b26#3
13. Лизанчук В. Навічно кайдани кували / В. Лизанчук. - Львів, 1995. - 414 с.
14. Лисяк-Рудницький І. Український національний рух напередодні першої світової війни / І. Лисяк-Рудницький // І. Лисяк-Рудницький. Історичні есе. - К.: Основи, 1994. - Т. 1. - С. 471-483.
15. Міллер О. Засвоюючи логіку націоналізму: ставлення владних кіл імперії та громадської думки її столиць до українського національного руху в перші роки царювання Олександра ІІ / О. Міллер [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.franko.lviv.ua/Subdivisions/um/um2-3/Statti/4-MILLER % 20Oleksij.htm
16. Палієнко М.Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / М.Г. Палієнко. - К.: Темпора, 2005. - 2005. - 384 с.
17. Панченко В. Секрети Валуєвського циркуляра 1863 року / В. Панченко [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/uk/article/ukrayi na-incognita/sekreti-valuievskogo-cirkulyara-1863-roku
18. Подолання наслідків лінгвоциду української мови в ХІХ ст. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://shkola.ostriv.in.ua/publication/code-1BDD850FA1B74/list-B407A47B26#4
19. Радевич-Винницький Я. Україна: від мови до нації / Я. Радевич-Винницький. - Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 1997. - 360 с.
20. Стебницький П. Украинский вопрос // Стебницький П. Вибрані твори / Упорядкування та вступна стаття І. Старовойтенко. - К.: Темпора, 2009. - С. 287-414.
21. Терлюк І.Я. Відстоювання прав української мови в Російській імперії / І.Я. Терлюк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://historylaw.lp.edu.ua/index.php? option=com_content&view=article&id=61:2012-05-15-09-44-08&catid=41: - 1-&Itemid=62
22. Франко І. Зібр. творів: У 50-и т. / І. Франко. - К., 1976. - Т. 3.
23. Франко І. Зібр. творів: У 50-и т. / І. Франко. - К., 1980. - Т.28.
24. Франко І. Зібр. творів:У 50-и т. / І. Франко. - К., 1983. - Т. 37.
25. Франко І. Зібр. творів: У 50-и т./ І. Франко. - К., 1984. - Т.41.
26. Франко І. Зібр. творів:У 50-и т. / І. Франко. - К., 1986. - Т. 46. - Кн. 2
27. Чапленко В. Українська літературна мова (XVII-1917 р.) / В. Чапленко. - Нью-Йорк, 1955. - 328 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://diasporiana.org.ua/movoznavstvo/2233-chaplenko-v-ukrayinska-literaturna-mova-xvii-1917r/