Визначення можливості та специфіки діалогу в постсучасній ситуації. Варіанти співвідношення основності і безосновності в людському переживанні дійсності. Аналіз ідеї діалогу в західній філософській традиції. Діалогічні відносини в постсучасній ситуації.
Аннотация к работе
Ситуація, що склалася, дозволяє припустити, що запропоновані в другій половині ХХ століття авторитетні концепції, в основі яких лежить ідея діалогу, очевидно, не вирішують остаточно проблеми реалізації діалогічних відносин у постсучасній ситуації. Швидкість, випадковість і чуттєвість - невідємні атрибути постсучасності - ставлять людину в ситуацію потенційної наявності, але практичної відсутності основ, що дозволяє визнати сутнісною характеристикою сьогоднішньої ситуації перебування на межі/ за межею основності та безосновності і визначити таку ситуацію як ситуацію без/основності. Це робить необхідним аналіз проблеми діалогу в контексті співвідношення “основності - безосновності” та дослідження можливості й сутнісних особливостей діалогу в постсучасній ситуації, виходячи з характеристики даної ситуації як межової між основністю й безосновністю, тобто ситуації без/основності. Таким чином, дисертаційне дослідження спрямоване на вирішення однієї з найактуальніших проблем для сучасної метафілософії і соціальної філософії: виявлення можливості, специфіки і генезису діалогічних відносин у ситуації постсучасності, виходячи із сутнісних особливостей цієї ситуації. Звертаючись у дослідженні до пошуків вирішення заявленої задачі, ми стикаємося з проблемою розрізнення діалогу, комунікації, спілкування.У першому розділі “Постсучасна ситуація в контексті співвідношення основності - безосновності”, що складається з трьох підрозділів, зроблена спроба виявити можливі варіанти співвідношення основності - безосновності в людському переживанні дійсності і довести, що в постсучасності актуалізується один із таких варіантів - перебування на/за межі/ею основності та безосновності. У другому підрозділі “Варіанти співвідношення основності-безосновності в людському переживанні дійсності” ми виділили три варіанти співвідношення основності - безосновності в переживанні людиною реальності. Внаслідок цього людина опиняється на/за межі/ею основності та безосновності, у ситуації, яку ми визначили як без/основність, маючи на увазі потенційну наявність, але практичну відсутність основ(и). Третій підрозділ “Без/основність як ситуація нашого часу” дав змогу зазначити, що постсучасна людина, поставивши під сумнів і непогрішність розуму, і любов Бога, опинилася в ситуації “кризи великих нарацій” (Ж.-Ф. У другому розділі “Діалог у контексті співвідношення основності - безосновності”, що складається з двох підрозділів, досліджуються моделі діалогу, породжувані вищезазначеними варіантами співвідношення основності - безосновності в людському переживанні дійсності, і висувається гіпотеза щодо актуалізації в постсучасній ситуації без/основності особливої, постнекласичної моделі діалогу.При цьому підкреслюється, що ситуація нашого часу є ситуацією “межовості” основності й безосновності (без/основності), що виявляється в потенційній наявності, але практичній відсутності основ. Західна філософська традиція дає можливість виділити дві моделі діалогу: класичну (у якій досягнення порозуміння мислиться через акцентування раціональної складової і має передумовою ситуацію, орієнтовану на наявність раціональних основ) і некласичну (у якій досягнення порозуміння мислиться через акцентування екзистенціальної складової і має передумовою ситуацію, орієнтовану на наявність трансраціональних основ). Безумовно, особливість самої постсучасної ситуації як ситуації без/основності обумовлює специфіку діалогічних відносин у цій ситуації, що дозволяє говорити про особливу постнекласичну модель діалогу.Категория диалога в современных системах образования // Вісник ХНУ № 437: Філософські перипетії. Диалогическое сознание и возможности его становления в системе развивающего обучения // Вісник ХНУ № 493: Розвивальне навчання в Україні: стан і перспективи. Возможности существования диалога в различных ситуациях мироосмысления (моноосновность, полиосновность, безосновность) // Вісник ХНУ № 509: Філософські перипетії. Бездна и безосновность: опыт сопоставления и различения // Вісник ХНУ № 561: Філософські перипетії. Диалог в контексте соотношения основности - безосновности // Вісник ХНУ № 591: Філософські перипетії.
План
2. Основний зміст роботиЗміст основних ідей дисертації відображено в публікаціях
Вывод
У висновках дисертаційного дослідження узагальнюються його результати. При цьому підкреслюється, що ситуація нашого часу є ситуацією “межовості” основності й безосновності (без/основності), що виявляється в потенційній наявності, але практичній відсутності основ.
В цій ситуації, коли і раціональні, і трансраціональні основи поставлені під сумнів, діалогічні відносини є не лише можливими, але й необхідними людині більше ніж будь-коли.
Західна філософська традиція дає можливість виділити дві моделі діалогу: класичну (у якій досягнення порозуміння мислиться через акцентування раціональної складової і має передумовою ситуацію, орієнтовану на наявність раціональних основ) і некласичну (у якій досягнення порозуміння мислиться через акцентування екзистенціальної складової і має передумовою ситуацію, орієнтовану на наявність трансраціональних основ). Безумовно, особливість самої постсучасної ситуації як ситуації без/основності обумовлює специфіку діалогічних відносин у цій ситуації, що дозволяє говорити про особливу постнекласичну модель діалогу.
Специфіка постнекласичного діалогу виявляється, по-перше, у тому, що діалог виявляє себе як постійне трансгресування учасниками спілкування власних меж, але неможливість остаточного їх подолання, як рух назустріч Іншому, але неможливість скільки-небудь тривалої зустрічі. Тому в ситуації без/основності ми маємо справу з діалогом як мерехтінням діалогу, діалогом як можливістю діалогу, або, іншими словами, з трансгресивним діалогом.
По-друге, ключового значення в діалогічному процесі тепер набуває емоційно-тілесна складова. Це означає, що при обовязковій присутності раціональної й екзистенціальної складових успішність діалогу у вирішальному ступені обумовлюється наявністю в учасників спілкування особливої діалогічної емоційно-тілесної спрямованості до Іншого. Ця діалогічна емоційно-тілесна спрямованість ледве піддається опису “науковою” мовою й виявляється в особливому тембрі і тоні голосу, ритмі і стилі мови, тонусі тіла, погляді, лицьовій експресії.
Наявність у людини діалогічної емоційно-тілесної спрямованості до Іншого як передумови є передданою, актуалізація ж найбільшою мірою обумовлюється особливою діяльністю матері в період першого року життя дитини.