Виявлення сутності творчої взаємодії композитора і поета в історичному часі останніх десятиліть XX ст. Закономірності діалогу слова і музики. Значення світоглядної єдності співавторів для досягнення творчого взаєморозуміння і втілення мистецьких задумів.
Аннотация к работе
Процес і результат співтворчості являють собою взаємоповязані елементи, вивчення яких дозволяє виявити закономірності, типові для вокальної творчості. Виявами їхньої співтворчості стали окремі пісні, вокальні цикли, ораторія “Заклинання вогню” і значна частина балету-ораторії “Київські фрески”. Олійника і Карабиця поєднувало спільне відчуття нероздільного звязку громадського і ліричного змісту, етичний пріоритет - образ Матері як ідеал духовності, кордоцентризм Батьківщини. Про обох митців існує значна кількість досліджень, але досі не було спроби розкрити діалогічну сутність їхньої співтворчості, що стала одним із осередків формування високої духовної аури в системі культурних цінностей нації. Основу методології дослідження становлять принципи історизму і системності у вивченні творчого процесу і його результату; культурологічного, семіотичного і комунікаційного аналізу, а також музично-теоретичний метод аналізу матеріалу.У Вступі обґрунтовується вибір, актуальність, наукова новизна дослідження, визначається мета й завдання роботи, аналізується література із питань вивчення творчості Б.Підрозділ 1.1 “Етико-естетичні передумови вивчення співтворчості” містить думку про значення духовної співпраці, пріоритету людяності, високої культури взаємин співавторів, що є необхідною передумовою творчого процесу. Комплекс зустрічних інтонацій даного твору або групи творів певного композитора, повязаних з поетичними текстами одного поета, наприклад, Карабиця й Олійника, в дисертації позначено як “зустрічну концептосферу”. “Обєктивні і субєктивні передумови співтворчості” виявлено діалектичне співвідношення зовнішньо-історичних обставин і внутрішньо-психологічних складових творчого процесу Олійника і Карабиця. У підрозділі 2.2 “Духовно-психологічна основа діалогу поета і композитора” окреслено такі риси особистостей Олійника і Карабиця як інтелігентність, толерантність, шляхетність. Абсолют обовязку у самосвідомості відрізняє поезію Олійника і спільну творчість Олійника і Карабиця від контексту - інших творів Карабиця, де громадянська, етична, лірична спрямованість при яскравій самобутності і незаперечній художній якості не напружена високою патетикою.Ці варіанти зумовлені відмінностями у відчутті композиторами інтонаційної будови поетичних творів, які з довербального буття приходять до поетів як фонічний комплекс: “творча знемога, хаос звуків - пунктири слів”, “гул” (Маяковський), “музичні сфери” (Блок), “тиха музика” (Тютчев), “звуки віршів, які витають у повітрі” (О.К. Числові значення звуків мови, підписані під відповідними буквами тексту вірша, поєднуються двома лініями: окремо - голосні, які, власне, і вокалізуються, окремо - приголосні, до них приєднуються синтаксичні паузи на розділових знаках. Середня лінія фонізму (рівень 4) відповідає середній висоті діапазону (пісні і фрагменту ораторії), що, ніби транспонуючи, зрівнює мелодії відносно точки відліку (осі). порівняння метричних сіток мелодій з ГВІ свідчить про те, що на акцентній “мілині” мелодія Тилика рухливіша, але її активність також повязана зі звуковим образом вірша (“тихим дзвоном будить”) і просторовим уявленням (“далекий хутірець”), тобто фоніка і семантика рівноцінно формують інтонаційний рельєф. Порівняння шести параметрів дозволяє відзначити органічний внутрішній звязок стриманого мелодичного хронотопу Карабиця з поетичною метрофонікою Олійника (завдяки візуалізації хронотоп і метрофоніка стають взаємозамінними поняттями). Хронотоп концептосфери вокального твору Олійника - Карабиця виявляє себе через діалогічний взаємовплив кожної пари із трьох елементів (тексту і підтексту - мікрорівень; тексту і контексту, підтексту і контексту - макрорівень), що відбувається постійно в часовимірювальному процесі за участю інструментальної музики (акомпанемент, вступ, інтерлюдія, постлюдія) та вокалізу, де слово меншою мірою наявне у назвах, ремарках і у свідомості (автора, виконавця, слухача) як потенційний коментар.