Встановлення діалектного джерела в мові Івана Нечуя-Левицького — письменника, перекладача, педагога, публіциста, культуролога другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Доцільність вивчення мовноособистісних характеристик класика української літератури.
Аннотация к работе
Вивчення ідіолектів письменників, які вплинули на формування української літературної мови, - актуальний напрям вітчизняного мовознавства. У звязку з цим постає необхідність дослідження і мовотворчості видатного українського письменника, громадського діяча, одного із тих, хто обстоював ідею унормування української літературної мови, І. С. Він розумів необхідність мовного унормування, не маючи сумнівів у тому, що українська мова "вже була варта університетських кафедр й кафедр церковних і то не тільки сільських церков", бачив зразки "вищої мови, котрі вистоять непорушно і котрих не доведеться змінювати на часі". У праці "Криве дзеркало української мови" (1912 р.) він зауважує, що "скрізь в Європі за ґрунт в основу книжної мови були взяті осередкові мови, маючи в своїх формах і лексиці найбільший регіон, а не усякові дрібні підмови й говірки, а часом мішанки на краях, межуючи з сусідніми націями". Проблема кореляції мови творів письменника та рідного говіркового оточення набула актуальності у звязку з проведенням у другій половині ХХ - на початку ХХІ ст. значної кількості досліджень, присвячених середньонаддніпрянському говору, передусім з метою зясування його походження, структурно-системних ознак, ареалогії, взаємодії з сусідніми діалектами і мовами, лексикографічного й лінгвогеографічного опрацювання.У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано обєкт, мету і завдання, методи, наукову новизну роботи, описано джерельну базу, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, що відображають основні результати дослідження. Мартинової, у яких виокремлено основні тенденції впливу середньонаддніпрянського говору на мову творів письменника. Нечуя-Левицького і середньонаддніпрянського діалекту" складається з двох підрозділів, в яких простежено звязок систем вокалізму й консонантизму середньонаддніпрянського діалекту на різних часових зрізах з мовою художніх творів письменника. Куліша вплинули на письменника, який у наступних рукописах послідовно вживає форми, рекомендовані ним, хоча й не позбувся повністю хитання у вживання голосних [и], [е], приміром: яка нибудь дівка. Нечуя-Левицького послідовно відбито важливі фонетичні риси середньонаддніпрянського говору, а індивідуально-авторська мовно-естетична система письменника становить собою художньо оброблене живе мовлення носіїв середньонаддніпрянського діалекту середини - другої пол.Нечуя-Левицького, а відтак - на літературну мову ХІХ ст. в цілому, що творилася насамперед на середньонаддніпрянському діалектному ґрунті. Нечуя-Левицького зафіксовано фонетичні риси, що відіграють важливу роль в територіальній диференціації середньонаддніпрянського говору з-поміж інших говорів української мови. Нечуя-Левицького фонетична, морфологічна, лексична, синтаксична системи середньонаддніпрянського діалекту виступають як самодостатні знакові системи, вживаються (за винятком окремих лексичних груп) в стилістично нейтральному плані і спеціальної образно-емоційної функції не виконують. Нечуя-Левицького на підставі рукописів дозволяють розширити коло маркерів його ідіолекту, що переконливо засвідчує виразну зорієнтованість письменника на середньонаддніпрянський говір, уважне ставлення до народної мовотворчості. Нечуй-Левицьким рис, властивих варіативному народному мовленню найближчого мовного оточення, підтверджується численними випадками ідентичності елементів його прозових творів, з одного боку, а з другого - з інформацією про стан говірок тих територій, з якими був повязаний письменник під час роботи над творами, та з сучасними даними про рідну говірку с.
План
2. Основний зміст роботи
Вывод
У висновках узагальнено результати дослідження та встановлено діалектне джерело в художній мові І. С. Нечуя-Левицького - українського письменника, перекладача, педагога, публіциста, культуролога другої пол. ХІХ - початку ХХ ст.
Лексикографічне й лінгвогеографічне опрацювання даних про середньонаддніпрянський говір є підґрунтям для встановлення звязку мови художніх творів письменника з питомим мовним оточенням. Це дозволило виокремити низку рис, які засвідчують тенденції впливу середньонаддніпрянського говору на формування ідіолекту І. С. Нечуя-Левицького, а відтак - на літературну мову ХІХ ст. в цілому, що творилася насамперед на середньонаддніпрянському діалектному ґрунті.
У мові прозових творів І. С. Нечуя-Левицького зафіксовано фонетичні риси, що відіграють важливу роль в територіальній диференціації середньонаддніпрянського говору з-поміж інших говорів української мови. Про орієнтацію мови творів І. С. Нечуя-Левицького на питоме середньонаддніпрянське діалектне джерело свідчать і проаналізовані іменникові, прикметникові, числівникові, займенникові та дієслівні форми.
Також мовну своєрідність творів І. С. Нечуя-Левицького виразно маркують вживані ним лексеми та синтаксичні одиниці. Використання ж вузьколокативних елементів лексико-семантичного рівня вказує на чітку зорієнтованість письменника на народне мовлення, що стало запорукою словникового багатства мови його художніх творів, їхньої територіальної маркованості.
У прозових творах І. С. Нечуя-Левицького фонетична, морфологічна, лексична, синтаксична системи середньонаддніпрянського діалекту виступають як самодостатні знакові системи, вживаються (за винятком окремих лексичних груп) в стилістично нейтральному плані і спеціальної образно-емоційної функції не виконують.
Спостереження над мовою творів І. С. Нечуя-Левицького на підставі рукописів дозволяють розширити коло маркерів його ідіолекту, що переконливо засвідчує виразну зорієнтованість письменника на середньонаддніпрянський говір, уважне ставлення до народної мовотворчості. Домінування у доборі мовних засобів І. С. Нечуй-Левицьким рис, властивих варіативному народному мовленню найближчого мовного оточення, підтверджується численними випадками ідентичності елементів його прозових творів, з одного боку, а з другого - з інформацією про стан говірок тих територій, з якими був повязаний письменник під час роботи над творами, та з сучасними даними про рідну говірку с. Стеблів і в цілому про середньонаддніпрянський говір. Мовний реалізм оповіді, високий ступінь її переконливості досягається свідомим копіюванням автором елементів народного мовлення - від фонетичних, граматичних особливостей до лексем, їхньої синтагматики у словосполученнях та реченнях.
Варіативність у використанні мовних одиниць у мові творів І. С. Нечуя-Левицького співвідноситься зі свідомою орієнтацією на норми, властиві українським письменникам-вихідцям із Наддніпрянщини, на що вказують безальтернативне використання одних форм чи переважання одних альтернативних форм над іншими. Численні правки у рукописах засвідчують чітко усвідомлювані засади автора - шліфувати мову творів, підносячи її до кращих взірців української писемності, і, водночас, утвердження норм літературної мови, суголосних його висловлюванням про формування української літературної мови на наддніпрянській діалектній основі.
Спостереження над мовою творів І. С. Нечуя-Левицького у звязку із його питомим діалектним оточенням є передумовою для поглиблення досліджень його ідіолекту, зясування значення його мовотворчості у становленні норм української літературної мови.
Основні положення й висновки роботи викладено в таких публікаціях
1. Пилипенко Євген. Мова художньої прози Івана Нечуя-Левицького на тлі середньонаддніпрянського діалекту / Євген Пилипенко // Павло Гнатович Житецький і сучасна українська лінгвістика : Зб. матеріалів Всеукраїнської наукової конференції (Черкаси, 15-16 лютого 2007 р.) / [редкол.: Г. І. Мартинова (відп. ред.) та ін.]. - Черкаси: Видавець Чабаненко В. А., 2007. - С. 93-98.
2. Пилипенко Євген. Фонетичні особливості говірки селища Стеблів у контексті середньонаддніпрянського діалекту: рефлексація прасловянських голосних звуків / Євген Пилипенко // Лемківський діалект у загальноукраїнському контексті : Studia methodologica. - Вип. 27 / [укл. С.Є.Панцьо, Н.О.Свистун]. - Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2009. - С. 61-65.
3. Пилипенко Є. М. До питання про джерела дослідження діалектної основи мови прозових творів Івана Нечуя-Левицького / Є. М. Пилипенко // Наукові праці Камянець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка: Філологічні науки. - Вип. 20 / [відп. ред. Л. М. Марчук]. - Камянець-Подільський: Аксіома, 2009. - С. 505-509.
4. Пилипенко Євген. І. Нечуй-Левицький в історії української літературної мови / Євген Пилипенко // Українське мовознавство : Міжвідомчий науковий збірник. - Вип. 39/1 / [відп. ред. А. К. Мойсієнко]. - Умань, ПП Жовтий О. О., 2009. - С. 402-410.
5. Пилипенко Є. Особливості консонантизму говірки селища Стеблів у контексті середньонаддніпрянського діалекту / Є. Пилипенко // Наукові записки. Філологічні науки (мовознавство). - Вип. 89 (4)] / [Відп. ред. О.Семенюк]. - Кіровоград: РВВ КДПУ імені Володимира Винниченка, 2010. - С. 347-351.
6. Пилипенко Євген. Лексичні діалектизми у творчості І. Нечуя-Левицького / Євген Пилипенко // Мовознавчий вісник : Збірник наукових праць. - Вип. 11 / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. - Черкаси, ФОП Чабаненко Ю.А., 2010. - С. 101-105.
7. Пилипенко Євген. Відображення системи консонантизму середньонаддніпрянського діалекту у ранніх повістях Івана Нечуя-Левицького / Євген Пилипенко // Лінгвістичні студії : Зб. наук. праць. - Вип. 21 / [Наук. ред. А. П. Загнітко]. - Донецьк: ДОННУ, 2010. - С. 311-316.
8. Пилипенко Є. М. Рукописні варіанти ранніх повістей як джерело дослідження діалектної основи мови творів І. С. Нечуя-Левицького / Є. М. Пилипенко // Українська мова у ХХІ столітті: традиції і новаторство : тези доповідей Всеукраїнського лінгвістичного форуму молодих учених (Київ, 21-23 квітня 2010 року). - К.: ІАЦ «Спейс-Інформ»; ФОП Гудименко, 2010. - С. 48-50.