Бандурне мистецтво як нерозривна сукупність діалектично взаємопов"язаних компонентів: музичного інструмента, репертуару й системи навчання виконавців. Особливості еволюційного розвитку бандурного мистецтва відповідно до трьох законів діалектики.
Аннотация к работе
Bandura art is considered as an inseparable combination of dialectically interconnected components: a musical instrument, a repertoire and a training system for performers. Але закономірності еволюції бандурного мистецтва аналізували раніше тільки фрагментарно й лише стосовно окремих його складових: інструмента, бандурного вокалу, репертуару та виконавської техніки [7, 19]. Хоча бандурне мистецтво сприймається як єдине, абсолютно цілісне й неподільне, таким воно може бути тільки за наявності характерних складових: музичний інструмент (бандура), певний репертуар, виконавець з професійною освітою. Простежується реалізація і двох інших законів діалектики: перехід кількості в якість: унаслідок збільшення кількості струн на старому інструменті (кобза) виник якісно новий інструмент (бандура); закон заперечення заперечення: новий інструмент своїм виникненням та існуванням почав заперечувати старий. Набуття бандурним мистецтвом нової якості й надання йому ансамблевої форми відбулося лише тоді, коли нова якість однієї з його складових (репертуар) призвела до діалектичного протиріччя з усіма іншими його компонентами (інструмент, система підготовки виконавців).