Визначення ступеню небезпечності для тварин токсичних речовин природного, синтетичного та антропогенного. Гігієнічна класифікація токсичності пестицидів. Найхарактерніші клінічні ознаки отруєння. Застосування антидотів для ослаблення дії отрут у корів.
Аннотация к работе
Ступінь небезпечності для тварин токсичних речовин природного (рослинного, тваринного, мікробного), синтетичного (лікувальні препарати, добрива, пестициди, кормові добавки) та антропогенного (важкі метали, оксиди азоту, діоксини, сполуки мишяку, складні органічні сполуки тощо) походження визначається їх дозою, вираженою в міліграмах на 1кг маси тіла. Порогова доза - це найменша кількість токсинів яка при надходженні в організм може викликати патологічні явища, що реєструються сучасними методами досліджень. Смертельна (летальна) доза, якщо тварину не лікувати викликає її смерть. При цьому розрізняють такі поняття, як “напівсмертельна доза” (ЛД50), що викликає загибель 50% отруєних тварин відповідного виду, та абсолютно смертельна (ЛД100), яка призводить до загибелі усіх отруєних тварин. Відомо, що токсичні речовини мають здатність викликати гострі та хронічні отруєння.Для газоподібних речовин та аерозолів визначають напівсмертельну (CL50) та абсолютно смертельну (CL100) концентрації у повітрі (мг/м3), які викликають загибель лабораторних тварин відповідно у 50% та 100%, за температури 20°С та експозиції 2 години. Введено показник контролю якості продуктів харчування і кормів для тварин - максимально-допустимий рівень (МДР) токсичних речовин вимірюється (у мг/кг), який є безпечним для людей і тварин.Профілактика отруєнь продуктивних, промислових, дрібних домашніх та диких тварин, птахів, риби, бджіл включає систему заходів, які прийняті у законодавчому порядку в кожній країні і підлягають безумовному виконанню всіма службовими особами та громадянами. Нині в епоху інтенсифікації сільськогосподарського виробництва найбільшу загрозу для людей і тварин являють пестициди - засоби захисту рослин від шкідників та хвороб, оскільки більшість з них є сильнодіючими та високотоксичними речовинами.Перша підозра на отруєння виникає при одночасному і масовому захворювані тварин, особливо, особливо якщо тварини переходять на новий вид чи спосіб годівлі, починають пастися на новому пасовищі, змінюється місце водопою або обробкою або якщо до них застосовують лікарські препаратами. З клінічних ознак найхарактернішими є: розлади функції травлення (блювота, пронос, кольки, слинотеча), нервові явища (загальне короткочасне збудження з наступним тривалим пригніченням, судоми, парези, паралічі), посилення діурезу, різке послаблення дихання і серцевої діяльності, сильна пітливість (при отруєнні фосфорорганічними, деякими хлорорганічними та карбаматними пестицидами, у жуйних - сечовиною (карбомідом), звуження зіниці ока (при отруєнні фосфорорганічними, деякими хлорорганічними і карбаматними пестицидами), розширення зіниці ока (при отруєнні рослинами родини пасльонових - дурманом, блекотою, нічною красавкою), підшкірні, внутрішньомязеві крововиливи (при отруєнні зоокумарином, дифенацином, зігрітою зеленою масою буркуну), ціанотичність шкіри і коричневий колір конюктиви (при отруєнні нітратами, нітритами та рослинами, що їх накопичують), світло-червоний колір шкіри та слизових оболонок (при отруєнні ціанглікоцидами, що накопичуються в сорго, суданці, маннику водяному, інколи у віці ярій, конюшині, кукурудзі, люцерні, у насінні абрикоса, сливи, вишні), жовтушність шкіри слизових оболонок (при отруєнні овець люпином), гіперемія та некрози шкіри (при отруєнні фотосенсибілізуючими рослинами - гречкою, звіробоєм, просом посівним, конюшиною, люпином, еспарцетом посівним), нестримне намагання рухатися вперед (при отруєнні віхою отруйною, дурманом, блекотою). Температура тіла при отруєннях, як правило, не змінюється, деколи знижується і дуже рідко підвищується (при отруєннях похідними фенолу-динітрофенолом, динітроортокрезолом, нітрафеном, пентахлорфенолом; похідними триазину-атразином, симазином, прометрином, а ВРХ також при отруєнні ДДТ). Із характерних макроскопічних змін в органах і тканинах трупів тварин або тварин, забитих з діагностичною метою, можна виділити: ураження слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка і тонких кишок; наповнення судин черевної порожнини кровю; численні краплинні крововиливи; дистрофічні зміни внутрішніх органів, особливо печінки, селезінки, нирок; скупчення рідини (трансудату) у грудній і черевній порожнинах; інколи неспецифічний запах вмісту шлунково-кишкового тракту - запах аміаку (при отруєнні карбамідом або солями амонію), фенолу, часнику (при отруєнні фосфідом цинку), мигдалю (при отруєнні ціанглікозидами); пестицидів; темно-вишневий колір артеріальної і венозної крові (при отруєнні нітрато-нітритами, нітрофуранами, деякими сульфаніламідними препаратами); яскраво-рожевий колір артеріальної і венозної крові (при отруєнні ціанідами); сірувато-чорний колір вмісту і слизових оболонок товстих кишок (при отруєнні сполуками свинцю); жовтий колір (при отруєнні сполуками хрому); великі крововиливи у порожнинах, під шкірою та у мязах (при отруєнні антикоагулянтами).Затримка всмоктування у кров отрути, що надійшла в організм, досягається шляхом видалення її з організму або нейтралізації відповідними антидо
План
План
1. Ступінь небезпечності
2. Ступінь токсичності
3. Газоподібні речовини та аерозолі
4. Профілактика
5. Діагностика
6. Запобігання
Література
1. Ступінь небезпечності
Список литературы
1. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ - 2004 р. 2 томи.
2. Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua