Особливості суржику - поширеної в Україні розмовної назви ненормативного індивідуального мовлення особи чи певної групи, що будується на основі змішування елементів двох і більше мов. Аналіз основних ліній у формуванні українсько-російського суржику.
Аннотация к работе
Українсько-російський суржик має як спільні, так і відмінні причини виникнення й існування з іншим надзвичайно несприятливим для української мови наслідком її контактування з російською мовою - масовим переходом носіїв української мови на російську мову. Це насамперед загальні умови непоправного соціального функціонування української національної мови під тиском переважання в більшості комунікативних сфер російської мови та відносно повільний процес утвердження української літературної мови Функції авторитетного й обовязкового засобу спілкування (одним з наслідків чого стає неприщеплюваня з дитинства навичок автоматичного користування нею), а конкретніше: а) дедалі повніше втягнення носіїв української мови в російськомовне середовище - від порівняно немасових явищ 18-1-ї половини 19 ст. контактування з представниками вищих прошарків суспільства та державної адміністрації, впливу православної церкви, школи служби в армії і т. ін. до значного пожвавлення міжстанових і міжетнічних контактів та міграції населення в період утвердження капіталістичних відносин і ще більшою мірою в радянський час, з 30-х, особливо з 60-х рр. 20 ст.; б) неготовність української мови - як мови бездержавного народу, що століттями розвивалась в тіні російської мови, - своєчасно забезпечувати українськомовну частину соціуму відповідати номінативними засобами для позначення нових явищ і сфер соціального, політичного, виробничо0економічного,культурного життя та відповідними стилістичними засобами для мовної поведінки в тих сферах, що виходили за межі традицій побуту й родів занять; в) політичні обмеження з боку як царського, так і радянського режиму щодо повноправного соціального функціонування української літературної мови; г) як наслідок цього, дедалі глибше усвідомлення української мови як соціально непрестижної («простої», «сільської» і т. ін.) та безперспективної, а також небезпеки здобути репутацію «націоналіста» через постійне користування українською літературною мовою (користування суржиком - як «звичайною» мовою простих українців - такої підозри не викликало); ґ) на рівні національної ментальності значної частини українців - усвідомлення історичної, релігійної, психологічної близькості обох народів; д) на власне мовному рівні - фактор генетичної та структурної близькості української і російської мов як сприятливий ґрунт для цих соціальних та психологічних передумов. 1) Суржик як мова досить спонтанного користування, що реалізується у мовленні осіб з недостатнім культурно-освітнім рівнем, котрі не тільки незадовільно володіють як українською, так і російською мовами, а й не надають особливого значення таким властивостям своєї мовної поведінки. 2) Суржик як мова достатньо усвідомлюваного користування, що реалізується в мовленні осіб, котрі загалом знають як українську, так і російську літературні мови (зі школи, зі ЗМІ; російську, крім цього, - насамперед з постійного російськомовного оточення, а українську - останнім часом з офіційного спілкування, діловодства), хоч і не мають навичок мовного автоматизму в користуванні ними, особливо першою.