Поняття та історичні передумови, а також обґрунтування червоного терору, політика російської держави щодо нього. Методи та форми проведення червоного терору, оцінка його масштабів. Аналіз негативних наслідків даного процесу для української державності.
Аннотация к работе
Згідно з їх визначенням, червоний терор - логічне продовження Жовтневої революції, почався раніше білого терору і був неминучий, тому що більшовицьке насильство було направлене не проти чинного опору, а проти цілих верств суспільства, які були проголошені поза законом: дворян, поміщиків, офіцерів, священиків, куркулів, козаків. Інша частина істориків характеризує Червоний терор як крайній і вимушений захід; міру захисну і відповідну, як реакцію проти білого терору і вважає початком Червоного терору постанову РНК РРФСР від 5 вересня 1918 «Про червоний терор». У радянській історичній літературі всіляко підкреслювалося, що червоний терор був вимушеним заходом, введеним у відповідь на жахливий білий терор. Однією з основних праць, для написання курсової стала книга Мельгунова С.П «Красный террор в Росии» де основне місце займає питання, яке було поставлене істориком: чи є червоний терор явищем класового характеру? або ж він спрямований проти всіх людей, яких більшовики можуть оголосити «ворогами Радянської влади?». Ємельянов, важливе історико-політичне значення книги Мельгунова полягає в тій важливій обставині, яка була доведена істориком на підставі підсумовування фактів, що «червоний терор» не був терором пролетаріату, але був типовим партійно-груповим терором РКП (б), партійної і ідеологічної диктатурою владиТаким чином, більшовики опанували територію - епізодично й рвучко в 1918-19 роки, розмірено й послідовно - в 1920-21 роках. Вражає те, що докладно обґрунтовані схеми державного терору, його моделі, що змінювались відповідно до історичних періодів, большевицькі лідери мали уже з перших днів свого панування. Закликали до знищення великих фабрикантів, заводчиків, поміщиків, служителів культу - реально терор у місті був спрямований проти інтеліґенції. Ліквідовуючи при цьому якусь невелику частину населення, імпульсивний червоний терор, що мав вибуховий характер, використовувався, щоб паралізувати решту населення для дальшого зміцнення влади в руках комуністів. Починаючи з найперших днів радянської влади і протягом кількох десятиріч держава створила інформаційну основу своєї внутрішньої політики, зокрема масового терору, а саме: докладно продуману систему обліків, анкетування, паспортизації й переписів населення.
Вывод
Таким чином, більшовики опанували територію - епізодично й рвучко в 1918-19 роки, розмірено й послідовно - в 1920-21 роках. Вражає те, що докладно обґрунтовані схеми державного терору, його моделі, що змінювались відповідно до історичних періодів, большевицькі лідери мали уже з перших днів свого панування. При цьому вони розглядали масовий терор саме як засіб державного управління.
Обєкт терору більшовицька пропаґанда визначила задовго до Першої світової війни. Закликали до знищення великих фабрикантів, заводчиків, поміщиків, служителів культу - реально терор у місті був спрямований проти інтеліґенції. У звязку з боротьбою за хліб боролись проти верхніх прошарків людності сільської. Ліквідовуючи при цьому якусь невелику частину населення, імпульсивний червоний терор, що мав вибуховий характер, використовувався, щоб паралізувати решту населення для дальшого зміцнення влади в руках комуністів. Згодом, коли настали мирні часи, соціальна політика й напрямок державного терору лишалися ті самі, зазнали змін лише його методи.
Чи не найпершою і найголовнішою функцією більшовицьких спецслужб була інформаційна - збирання й систематизація відомостей про населення. Принаймні, ця функція передувала всім іншим. На її основі було здійснено соціальну революцію в СРСР. Починаючи з найперших днів радянської влади і протягом кількох десятиріч держава створила інформаційну основу своєї внутрішньої політики, зокрема масового терору, а саме: докладно продуману систему обліків, анкетування, паспортизації й переписів населення. Ідучи цим шляхом, влада заклала в загальнодержавних масштабах всеохопну й доволі точну інформаційну управлінську базу, яка віддзеркалювала кількісний і якісний склад населення, головним чином міського, передусім чоловічого. Загалом держава отримала досить повну характеристику населення. Арешти проводилися на основі саме тієї інформації, яку збирали невтомні «бійці невидимого фронту».
Отже, червоний терор в Російській державі в роки Громадянської влади став одним з методів підкорення російського населення до існуючого режиму. Він відзначився своїм масштабом. Його наслідки до сих пір сколихують всю світову громадськість у звязку з жорстокими методами його проведення.
Однак на той час, на думку деяких сучасних істориків, це був прийнятний метод. Так як це був надзвичайно важкий період а розвитку російського суспільства і інший метод не був би таким дієвим. Влада намагалась таким чином закріпитись і показати населенню міцність свого авторитету перед ним.
Список литературы
1. Борьба за Советскую власть в Крыму. Документы и материалы / Отв. ред. П.Н. Надинский. - Симферополь, Крымиздат, 1957. - Том I. (Март 1917 г. - апрель 1918 г.). - 269 с.
2. Глава I. Карательная политика советского государства // ГУЛАГ (Главное управление лагерей) 1917-1960 / Под общей редакцией академика А.Н. Яковлева. Составители: А.И. Кокурин и Н.В. Петров. Научный редактор В.Н. Шостаковский. - М.: Международный Фонд «ДЕМОКРАТИЯ», 2000. - С. 15. - (Россия. XX век. Документы).
3. Деникин А.И. Очерки русской смуты. - М.: Харвест, 2002. - 464 с.;
4. До 90-річчя декрету «Про червоний терор» // Персонал Плюс. - №35 (287) 10 - 16 вересня 2008 р
5. Красный террор в годы Гражданской войны: По материалам Особой следственной комиссии по расследованию злодеяний большевиков // Под ред. Ю. Фельштинского и Г. Чернявского. - М., 2010. - 512 с.
6. Кришевский Н. В Крыму // Красный террор глазами очевидцев / составл., предисл. д.и.н. С.В. Волкова. - М.:Айрис-пресс, 2009. - с. 173-197
7. Лацис М. Чрезвычайные комиссии по борьбе с контрреволюцией. - М., 1921.
8. Черная книга коммунизма. Преступления, террор, репрессии. - М.:Издательство «Три века истории», 2011, 2-е издание, исправленное, 780 с.
9. Лацис М. Правда о красном терроре // Известия ВЦИК, 1920. 6 февраля. - с. 6-8.