Роль і місце філософсько-антропологічного осмислення феномену часу в життєдіяльності людини у сучасній філософській думці. Реальна фактичність людського існування: проблема соціального ритму, тривалості, роль часу в процесі самоконституювання особистості.
Аннотация к работе
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наукДисертацію присвячено виявленню ролі та місця філософсько-антропологічного осмислення феномену часу в життєдіяльності людини у сучасній філософській думці. Автор розглядає філософсько-антропологічні аспекти часу на фоні трансцедентально-антропологічної традиції філософування, яка бере час у межах субєктивного переживання (Августин, Дільтей, Гусерль) й обмежує фактичність кінечного людського існування (Гайдегер). Дисертант звертається до проблеми життєдіяльности людини, яка має фундаментальне значення для філософської антропології, що досліджує реальну фактичність людського існування: проблема соціального ритму, тривалости, роль часу в процесі самоконституювання особистості. Зясовується значення темпоральності та обєктивованих параметрів часу для філософсько-антропологічного осмислення часу.Проблема життєдіяльності людини набуває фундаментального значення для філософської антропології, так як остання, на відміну від трансцедентальної антропології, яка бере час у межах субєктивного переживання (Августин, Дільтей, Гусерль) і обмежує фактичність кінечністю людського існування (Гайдегер), здійснює свої розвідки у горизонті реальної фактичності. Тобто, філософська антропологія досліджує реальну людську життєдіяльність - проблему соціального ритму, тривалість якого набуває фундаментального значення у життєдіяльності людини, оскільки вона поціновується там, де актуалізується необоротність; осмислює роль часу в процесі самоконституювання особистості. І, оскільки філософська антропологія стала дисципліною, яка читається, дослідження проблеми часу обійти не можливо. Гусерліанську концепцію часу продовжує: фундаментальна онтологія Гайдегера, де час є онтологічним спосібом “буття-у-світі”, а фактичність обмежена кінечністю людського існування, тоді як для Сартра - це “буття-у-ситуації” і, на відміну від Гайдегера, людське буття нескінченне по смислу. Якщо трансцеденталістська традиція осмислення часу виокремлює чисту субєктивність на базі самосвідомості або “турботи”, не беручи до уваги поняття життєдіяльності, то філософська антропологія бере до уваги широкий спектр параметрів людської життєдіяльності: інтереси, цілі, цінності, проблему ідентичності та самоідентичності, специфіку ритмів соціальної діяльності (Маркс, Шелер, Гелен, Касірер, Плеснер, Інгарден, Арендт, Е.Та вже для Августина час стає репрезентантом Бога у душі індивіда, що і надає такого значення його концепції субєктивного переживання часу. По-третє, феноменолог описує свідомість, яка конституює смисли певної предметності, виключаючи, у той же час, смисли цієї предметності, що мали сенс до даного описування, - це процес смислотворення та конституювання, який характеризується структурою: ноема, що утримує різноманітні смисли та ноеза - чиста структура акту свідомості як умова сприйняття на трансцендентальному рівні. Себто, час є трансцендентально-смисловим чинником конституювання сущого, що сприймається, а свідомість конституює час “всередині себе”. У підрозділі третьому “Час як риса людської скінченності, “буття-до-смерті” дисертант зазначає, що Гайдегер як онтолог розглядає час як структуру світу. “Час світу” (Weltzein) - це світ, що оточує людину в повсякденному існуванні та нерозривно повязаний із нею, це “час для чогось”, час, що проходить (годиниться) і тому треба щось робити.