Дослідження процесу запровадження нового адміністративного устрою та створення чотирьох болгарських національних районів. Етапи здійснення відповідної кадрової політики, проведення виборчих кампаній в умовах реалізації політики коренізації 1920-х рр.
Аннотация к работе
Болгарські національні райони в умовах здійснення політики коренізації (1920-ті рр.) болгарський кадровий адміністративний коренізація Історія реформування адміністративно-територіального устрою в контексті здійснення політики, спрямованої на забезпечення прав національних меншин, викликає значний інтерес у дослідників. Особливу роль дослідженням національно-територіального районування та місцевого самоврядування надає осмислення проблеми співвідношення глобального й локального в контексті стимульованих глобалізацією «поворотів» і «викликів» сьогодення. Наскільки непростими можуть бути пошуки компромісу між централізаторськими прагненнями влади та заходами щодо піднесення правового статусу і культурного зростання національних меншин, демонструє процес вирішення питань національного розвитку етнічних груп України. Політика радянської влади в Південній Україні, де локалізувалася основна частина болгарських поселень, підпорядковувалася загальним тенденціям розвитку тодішнього політичного життя. В адміністративно- територіальній сфері до початку 1920-х рр. вона була спрямована в основному на злам старої імперської машини (губернсько-повітової) та запровадження нового устрою (центр ^ округа ^ район ^ сільрада). На 1927 р. було сформовано чотири болгарських національних райони - Романівський, Цареводарівський (згодом - Коларівський та Ботевський) Мелітопольського округу, Велико-Буялицький (пізніше - Благоєвський) Одеського округу та Вільшанський Первомайського округу. У перші роки існування радянської держави представники етнічних меншин знаходились в опозиції до влади через ігнорування останньою інтересів колоністів при створенні адміністративних одиниць. Керівництво країни вважало, що певним чином стабілізувати напружену ситуацію на місцях можливо завдяки підтримці місцевих керівних кадрів. Розробкою питань районування та подальшим виділенням національних адміністративних територіальних одиниць займалася Центральна адміністративно-територіальна комісія (ЦАТК) при ВУЦВК (створена 29 листопада 1922 р.) та її відділи на місцях. Основоположним законодавчим актом, який визначив основні принципи роботи щодо реалізації реформи й облаштування нового адміністративно-територіального поділу УСРР стала постанова 3-ї сесії ВУЦВК IV скликання (1922 р.). Болгари проживали у 36 поселеннях, їх загальна кількість становила 54 118 осіб, з яких 40 350 - у Бердянському окрузі, 13 768 осіб - у Мелітопольському. Але його наступник В.Чубар 1925 р. погодився на ліквідацію губерній, тим самим перейшовши на триступеневу систему управління: центр ^ округ ^ район. Велико- Буялицький район складався з 14 населених пунктів (Артамашевка, Болгарка, Куяльник, Великий Буялик, Буркуни, Данилівка, Катаржино, Качки, Кубанка, Кутузаки, Мартівка-1, Мартівка-2, Павлинка, Свердловка), на території яких діяло 5 сільрад - Велико-Буялицька, Куяльницька, Павлинська, Свердловська та Кубанська.