Діяльність українського гетьмана Богдана Хмельницького, його величезний військовий та організаторський геній. Характерні риси та особливості подій, завдяки яким Україна стала частиною Російської держави. Встановлення та розвиток дипломатичних відносин.
Аннотация к работе
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.Н. КАРАЗИНА Історичний факультет Кафедра Історії України Курсова робота На тему: Богдан Хмельницкий - видатний державний діяч і полководець Виконав студент гр. З набуттям незалежності українське суспільство потребувало розбудови сильної демократичної України, ця знаменна подія зумовила розвиток різних напрямів вітчизняної історії. За умов становлення історичної науки в незалежній Україні неухильно зростає інтерес до тих визначних подій, які мали місце за часів українського гетьмана Богдана Хмельницького. Діяльність найвідомішого українського гетьмана Богдана Хмельницького, його величезний військовий та організаторський геній, за допомогою якого він зміг перетворити повстання на революцію, його багатовекторна дипломатична політика, направлена на створення незалежної Української держави, викликають потребу у всебічному вивченні діяльності гетьмана і його найсуперечливішого кроку - входження України до складу Російської держави. Переяславська угода була значною віхою в подальшій український історії. Нова генерація українських вчених - істориків, яка працює над цією проблемою, використовує нові методи і нові підходи для вивчення цього питання. Українське суспільство має почути різні точки зору на події пов’язані з Переяславською радою, прагнути досконалого вивчення цього важливого питання української історії. Україно-російський договір 1654 р. Та події що склалися після був і залишається предметом наукового зацікавлення багатьох істориків, юристів, фахівців державного права, та інших науковців. Серед відомих вчених, які досліджували цю проблему, ми можемо побачити такі імена як В. Антонович, М. Драгоманов, М Грушевський, Л. Цегельский, В. Будзиновський, М. Кордуба, В. Липинський, М. Покровський, М. Яворський, М. Брайчевський, О. Оглоблин, Ю. Мицик, О. Гуржій, В. Степанков, О. Апанович, Н. Яковенко. Зокрема В. Антонович у своїй роботі розглядав Переяслав як невдалу спробу козацького гетьмана створити федеративний звязок з Росією, також він вважав що тексти пропозицій, написані українськими авторами наспіх, містили в собі численні двозначності, чим вправно скористалися досвідчені російські дипломати, щоб спочатку обмежити, потім і взагалі ліквідувати українську автономію. Згодом цю думку сприйме учень В. Антоновича М. Грушевський. Він першим з українських істориків детально, крок за кроком, описав основні події, що склали комплекс Переяславської угоди 1654 р. У зображенні М. Грушевського, Переяславська угода виокремлювалася з густого нашарування соціально-політичних упереджень чи патріотичних почуттів, породжених малоросійським автономізмом, і осмислювалася в контексті реальної міжнародної політики, двосторонніх взаємин двох держав, в якій кожна сторона переслідувала власні, цілком конкретні інтереси. Особливу концепцію вивчаємої проблеми давав і відомий мислитель В. Липинський - він вважав, що Переяславська угода 1654 р. була тактичним союзом, спрямованим насамперед на забезпечення військової допомоги під формою протекторату тобто так званий мілітарний союз.В. Липинський одним з перших українських істориків заперечив поширену в історіографії думку про те, що Богдан Хмельницький був змушений до російського протекторату через невдачі у війні та зовнішній політиці, а також постійний тиск з боку черні. Натомість парадоксальним, на думку деяких сучасних істориків, виглядає той факт, що ні в Україні, ні в Росії сьогодні не привертає уваги проблема юридичного характеру Переяславської угоди, котра викликала такі дискусії на початку XX ст. Україна, знекровлена і виснажена тривалою боротьбою з Польщею, оточена з усіх боків економічно та військово потужнішими ворогами, змушена була шукати союзників. В цій ситуації було вирішено спробувати домовитись з Москвою про спільні дії проти Польщі, а відтак й інших вороже налаштованих сусідів. Юридично цей акт оформлено під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654 року Козацька Україна нарешті отримала протектора. Зі свого боку, український уряд визнав протекцію царя, погодився виплачувати кожного року певну суму данини до російської скарбниці, втратив право на самостійні дипломатичні контакти з Річчю Посполитою і Портою.