Аналіз сучасних зарубіжних моделей недержавної підтримки культури. Можливість їх запровадження в українській благодійницькій діяльності. Характеристика соціокультурної природи чинників, що визначають базові цінності та ментальні засади мецентатства.
Аннотация к работе
Вступ Актуальність дослідження. Соціально-економічні та політичні зміни кінця ХХ - початку ХХІ ст. зумовили необхідність відновлення традицій благодійництва в культурі України на засадах законності, гуманності, гласності, добровільності та самоврядування. Благодійна діяльність в галузі культури спрямована, в першу чергу, на забезпечення доступу всіх верств населення до культурних цінностей, надання допомоги талановитій молоді, охорону, збереження і примноження культурної та мистецької спадщини. Вивчення приватної і громадської благодійності в Росії кінця ХІХ - початку ХХ здійснено П. Геогієвським, С. Гогелем, В. Дерюжинським, М. Дмітрієвим. Сучасні моделі недержавної підтримки культури, що ефективно діють в зарубіжних країнах і мають різноманітні форми, зумовлені національною специфікою різних культур, знайшли відображення в працях П. Козловські, Б. Гаврилишина, К. Егеверрі, Ж. Ріго, Д. Перрена. Особливого значення набувають праці тих дослідників, які в ході історичного аналізу активізували увагу до типізації історичних форм благодійності в Україні, включаючи її до загально історичного контексту (М. Дмітрієнко і О. Ясь, А. Луценко, В. Ковалинський, М. Слабошпицький). Становлення в Західній Європі благодійницької ментальності підприємницької верстви часів Cередньовіччя та Відродження певною мірою висвітлено в творах Данте Алігієрі, Ф. Петрарки, Леонардо да Вінчи, Мікеланджело, а також працях Р. Кристофанеллі, Й. Хейзінги, М. Вебера, Є. Лефевра, А. Гуревича. Проблема благодійності як предмет наукових досліджень і широкого громадського обговорення постала в Російській імперії, до складу якої входила частина українських земель, з другої половини ХІХ ст., що було зумовлено активним розвитком ринкових відносин і формуванням підприємницького прошарку, який брав активну участь у суспільно-політичному та культурному житті, а матеріально-фінансові кошти, певною мірою, спрямовував на благодійну діяльність. Ульяновський), Харитоненків (Т. Скибицька, Д. Григор’єва, І. Мудрика, Л. Даниленка), а також меценатам Києва (В. Ковалинський), українським меценатам (М. Слабошпицький, Ю. Хорунжий).