Необхідність багатосторонньої дипломатії як ефективного механізму урегулювання міжнародних конфліктів і кризових ситуацій. Сутність економічної дипломатії, її процес активізації. Основні етапи економізації зовнішньої політики США, її результати.
Аннотация к работе
Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова Багатостороння дипломатія як чинник урегулювання міжнародних конфліктів і кризових ситуацій Григор О. О., кандидат наук з державного управління, доцент, докторант Сучасні міжнародні відносини переживають глибокі трансформації, тому тісно пов’язана з ними дипломатія також зазнає ґрунтовних змін. Отже, пов’язана з процесами глобалізації перебудова міжнародних відносин, вихід на світову арену недержавних учасників міжнародних стосунків ставить перед дипломатією завдання її активного залучення в процес створення нового світового порядку. В наш час політична й економічна взаємозалежність держав та глобалізаційні процеси в світі впливають на інтереси відразу декількох відносно незалежних учасників міжнародних відносин. Якщо в минулому вона переважно здійснювалася в формі переговорного процесу в рамках різних конгресів, наприклад Вестфальський конгрес 1648 р., Карловицький конгрес 1698-1699 рр. Віденський конгрес 1815 р. тощо, то на сьогодні багатостороння дипломатія проводиться в рамках: міжнародних універсальних (ООН) і регіональних (ЄС, ОБСЄ, ЛАД) організацій; конференцій, комісій тощо, які створюють або скликають для вирішення тієї чи іншої проблеми (наприклад, Паризька конференція з питань В’єтнаму, Спільна комісія з урегулювання конфлікту в Південно-Західній Африці); багатосторонніх зустрічей на найвищому рівні, зокрема, зустрічі лідерів країн так званої «великої вісімки» («G48») - восьми провідних країн світу; діяльності посольств окремих держав (наприклад, посольство США у КНР спільно з китайськими та японськими дипломатами надає особливу увагу пошуку рішень проблем на Корейському півострові; аналогічні заходи запроваджуються американськими дипломатами спільно з дипломатичними представниками інших країн також і в окремих інших регіонах та країнах: в Латинській Америці, Центральній та Південній Африці). З метою збільшення ролі Державного департаменту в просуванні інтересів американських компаній за кордоном та нівелювання конкурентних переваг, що отримують компанії інших країн від власних урядів, Л. Ігелбергер запропонував визнати за американськими господарюючими суб’єктами права на: врахування їхньої позиції в ході формування зовнішньої політики; надання сприяння у встановленні рівних і недискримінаційних умов у міжнародній торгівлі; отримання кваліфікованої допомоги від фахівців в усіх закордонних дипломатичних установах; отримання професійних порад і аналізу умов місцевого політичного і ділового середовища; отримання сприяння у встановленні контактів із ключовими державними і приватними центрами прийняття рішень; отримання рівної для всіх зацікавлених американських фірм підтримки під час участі в міжнародних торгах; отримання допомоги в розв’язанні інвестиційних і ділових спорів, а в разі експропріації - допомоги в отриманні швидкої і повної компенсації.