Обґрунтування біологічних основ методики розвитку рухових якостей у дітей молодшого шкільного віку. Аналіз особливостей навчання рухових якостей у фізичному вихованні. Структура засобів та процесу навчання рухових дій: розучування, засвоєння, закріплення.
Аннотация к работе
План Вступ Розділ І. Біологічні особливості організму дитини молодшого шкільного віку Розділ ІІ. Спрямованість процесу навчання рухових якостей дітей молодшого шкільного віку 2.1 Особливості навчання у фізичному вихованні 2.2 Рухові уміння і навички 2.3 Методика формування рухових дій Розділ ІІІ. Структура процесу навчання рухових дій 3.1 Етапи навчання та їх особливості 3.1.1 Етап розучування рухової дії 3.1.2 Етап засвоєння рухової дії 3.1.3 Етап закріплення рухової дії 3.2 Засоби і методи розвитку рухових якостей дітей 3.2.1 Використання різних методів для розвитку рухових якостей дітей 3.2.2 Методи вдосконалення та закріплення рухових дій 3.2.3 Засоби навчання рухових дій Висновки Список літератури Вступ Актуальність: Аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на біологічні основи методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку. Досить важливим моментом процесу навчання рухових якостей є спрямованість даного процесу на розвиток вмінь та навичок рухових дій. Робоча гіпотеза: можна вважати, що важливим етапом методики розвитку рухових якостей дітей молодшого шкільного віку є етапність навчання та засвоєння рухових вмінь та навичок. Мета дослідження: обґрунтування біологічних основ методики розвитку рухових якостей у дітей молодшого шкільного віку. Спираючись на концепцію системної організації адаптаційних реакцій (П.К.Анохін, 1975), можна запропонувати такі показники, які відображають не тільки зрілість окремих структур, а й можливість і специфіку їх морфо-функціональної взаємодії. Існує ряд думок про період найбільшого вдосконалення рухового апарату. Досліджуючи пропріоцепцію методами диференційних порогів, Т.І.Бєлова, К.Х.Кекчеєв встановили, що нона вдосконалюється з віком і досягає найкращих показників у 8-10 років. Більш широкий діапазон встановили інші дослідники: В.С.Фарфель, Л.Б.Букреєв, Л.Н.Жданов. В той же час А. І. Васютіна, А. В. Коробков встановили, що інтенсивний розвиток основних фізіологічних параметрів рухів завершується до 12-14 років і в більш старших вікових групах їх ріст не спостерігається. Ці дані узгоджуються з дослідженнями морфологів, які встановили, що до 12-13 років дозрівання периферійних нервових закінчень і коркового закінчення (кінця) рухового аналізатора в основному завершуються (Н. І. Леонтьєва, А. А. Кукуєва, Л. К. Семенова та ін.). Найбільша рухливість спостерігається у 8-9 років, хоч вона продовжує зростати до 17 років, особливо у тих учнів, які систематично займаються спортом [20]. Розвиток мязової системи. Згідно з даними В.С.Фарфеля, спостерігаються два періоди Посиленої здатності дітей до просторового диференціювання рухів, що визначаються величиною відхилення точності виконання заданого руху. Механізм вивчення фізичних вправ Передумовою засвоєння кожної вправи є знання учня про вправу, його руховий досвід та фізична і психічна готовність до навчальної діяльності. Точка зору, що навичка здійснюється без участі свідомості і що управління виконання вправи на рівні навички переходить з кори в підкірку, на думку Є.П.Ілліна, не правомірна.