Авторський та читацький дискурси поетичних творів та проблеми перекладу - Дипломная работа

ДИПЛОМНА РОБОТА Авторський та читацький дискурси поетичних творів та проблеми перекладу ЗМІСТ ВСТУП3 РОЗДІЛ I. ТЕКСТ ЯК ПРОДУКТ КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ 1.1 Текст як інструмент комунікації 1.2 Підструктури тексту як моделі комунікативного акту РОЗДІЛ II. ДИСКУРС - КАТЕГОРІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ МОВНОГО КОДУ 2.1 Дискурс як складова комунікативного акту 2.2 Типи дискурсів 2.3 Читач - співавтор 2.4 Співвідношення авторського та читацького дискурсів на основі аналізу поетичних творів РОЗДІЛ III. ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ ПОЕТИЧНИХ ТВОРІВ 3.1 Особливості поетичного твору 3.2 Проблематика віршованого перекладу 3.3 Автор-перекладач-читач - складові процесу перекладу ВИСНОВКИ SUMMARY СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ДОДАТКИ ВСТУП XX століттявнесло свої корективи до більшості областей наукового знання, відкрило нові горизонти дослідження. У зв’язку з тим, що в мовознавстві сформувався особливий напрям під назвою лінгвістика тексту, що розглядає текст як “деяку упорядковану безліч пропозицій, об’єднаних різними типами лексичного, граматичного і логічного зв’язку, і здатних передавати певним чином організовану і спрямовану інформацію; як складне ціле, що функціонує як структурно-семантична єдність”. У той же час читач та автор, як субєкти комунікації, починають досліджуватися не лише багатьма науками, але і з різних позицій. Дихотомія стосунків читача і автора складає значну історії літератури. Як зазначає В.Левик, поетичний переклад повинен звучати як оригінальні вірші і це один з елементів точності чи вірності. Але через призму приймаючої мови повинні чітко відчуватись національний дух та національна форма оригіналу, а також індивідуальний стиль поета[15, 77]. Поетичний твір - єдність ідей, образів, слів, звукопису, ритму, інтонації, композиції. Не можна змінити один компонент, щоб це не вплинуло на загальну структуру твору. Щоб твір продовжував жити як мистецький витвір у новому мовному середовищі, перекладач повинен перейняти на себе функції автора і в чомусь навіть повторити творчий процес його створення, наповнити твір новими асоціативними зв’язками, які викликали б нові образи, властиві для носіїв даної мові. Мета полягає у визначенні дискурсу як категорії організації мовного коду в процесі спілкування та проведенні паралелі між авторським, перекладацьким та читацьким дискурсами. Основними методами дослідження стали емпірично-інтерпретаційний, порівняльний та когнітивно-дискурсивний метод. Теоретичною основою стали праці сучасних дослідників в області лінгвістики: Кубрякова Є.С., Арутюнова Н.Д., Бахтіна М.М., Почепцова Г.Г., Бєлова А.Д., Гачечіладзе Г., а дослідженням читача як суб’єкта комунікації займається Чуланова Г.В. Ця робота може бути корисною для вчених- лінгвістів, перекладачів, викладачів, вчителів та студентів, що вивчають іноземні мови. Варто згадати, що ці підходи взаємно доповнюють один одного. У другому варіанті комунікативної підструктури необхідно привернути до твору увагу читача (слухача), потім викликати у нього інтерес до теми твору, після чого - підвести до рішення і дати поради чи інструкцію для здійснення відповідної дії. Поняття дискурсу часто асоціюється з типами та формами мовлення, принципами побудови повідомлення, його риторикою (монологічний, діалогічний, наративний, риторичний, іронічний тощо), характеристиками мовлення окремої людини і груп людей (особистісний, неповторний, колективістський, авторитарний). Розглядають дискурс і як функціональний стиль, різновид мовлення (усний, писемний, науковий, художньо-белетристичний, діловий, літературний), різновид функціонального стилю, його реалізацію в різних сферах спілкування (юридичний, судовий, газетний, радіодискурс, кінодискурс, театральний, у сфері паблік рілейшнз, рекламний, святковий); як жанр художньої літератури (прозовий, ліричний, драматичний). Класифікацію мотивів читання художньої літератури розробляла Л. Беляєва. Своє бачення суті цієї проблеми висловив Сахаров В.Ф.: «Читацький інтерес - вибірково - позитивне відношення соціального субєкта до читання друкарських добутків, що набувають для нього значущості та емоційної привабливості в мір їх відповідності його духовним потребам та особливостям його читацької психології» [10, 56]. В них постійно присутня якась невизначеність, загадка: «Ich weiß nicht, was soll es bedeuten»(Дод. Для читача сонях - це не випадковий образ, а це - символ далекої Батьківщини, краю, де є сонце, що зігріває душу. Картина, зображена поетом, зачинається вже розвиненою, протягом перших двох рядків читач не спостерігає змін внутрішнього стану зображеної природи: «Im Dunkel rufen viele Vogelstimmen, Die Bäume rauschen und die Quellen laut»(Дод. Вірш Ернста Ядла «Markierung einer Wende» вирізняється з-поміж інших оригінальністю викладу. Даний вид римування застосовує у перекладі і Л. Первомайський: Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє,- Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає (Дод.