Біографія та основні періоди творчості Ч. Діккенса, його творчість в оцінці західного літературознавства. Автобіографічні моменти роману Життя Девіда Копперфілда, втілення теми дитинства у романі, художні засоби створення образу головного героя.
Аннотация к работе
Курсова робота Автобіографізм роману „Життя Девіда Копперфілда” (Ч. Діккенс) Зміст Вступ Розділ 1. Висновки Список використаних джерел Вступ Різноманіття літературних і культурних явищ, зміна шкіл і напрямів, яскрава неповторність талантів, народження важливих методів в літературознавстві створюють неповторний вигляд XIX століття, динамікою і непередбачуваністю якого захоплювалися Бальзак і Гюго, Діккенс і Ж. Санд. Але XIX ст. повязане і з формуванням сучасної науки про літературу, принципи осмислення духовного досвіду людини. До середини XVIII ст. в теорії словесності практичним керівництвом служили нормативні Риторика і Поетика Аристотеля. Нормативна поетика володіла досить жорсткою схемою визначення якостей твору, з якими повинні були рахуватися автори. Літературна діяльність Діккенса складає цілу епоху в розвитку національної культури Англії, в розвитку роману нового часу, що робить дослідження його творчості особливо актуальним. Для досягнення поставленої мети ми поставили перед собою наступні завдання: · дослідити значення творчості Ч. Діккенса в історії світової літератури; · висвітлити художні засоби створення образу Девіда Копперфілда; · проаналізувати автобіографічні моменти роману. Питання стояло лише про те, що кожне нове покоління бачило в Діккенсі. Цікава точка зору В.Д. Набокова на творчість Ч. Діккенса. Набоков вважав Діккенса не тільки самим національним зі всіх англійських письменників, але й зрозумілим і дорогим всьому світу. Десятилітнім хлопчиком Чарльз працював на фабриці вакси, що належала одному з його далеких родичів, що, втім, не заважало господарю не виділяти Чарльза серед інших хлопчиків. Жанр нарису дозволив йому передати свої враження від баченого в контрастних по характеру епізодах, відтворюючих життя Лондона. Якщо автор Записок Піквікського клубу (1836) вже завоював широку популярність, то до пятдесяти років про нього вже існував переказ, що перетворив живу і дуже земну людину на втілення чарівної казки. Письменник змальовує декілька методів виховання: систему вітчима Девіда містера Мердстона, систему Крікла - колишнього торговця хмелем, що став директором школи, і систему Бетсі Тротвуд.