Архітектура радянської доби: підсумки розвитку - Лекция

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з курсу: “ Теорія і критика архітектури ХХ століття” Архітектура радянської доби: підсумки розвитку (для студентів 5 курсу спеціальності 8.120 102 “Містобудування” напряму “Архітектура”) ХАРКІВ - ХНАМГ - 2005 Конспект лекцій з курсу “Теорія і критика архітектури ХХ століття” Частина 2. Укладач: М. Л. Мухортов Рецензент: О. В. Конопльова Рекомендовано кафедрою ахітектурного і ландшафтного проектування, протокол № 2від 26 жовтня 2005 р. © Мухортов М. Л., ХНАМГ, 2005 Вступ Другу частину конспекту лекційного курсу “Теорія і критика архітектури ХХ ст.” присвячено темі розвитку радянської архітектури. Архітектура, містобудування та образотворче мистецтво радянської доби (1918-1991) - наслідок розвитку художньої культури за часів найбільшого соціального експерименту в історії людства. Унікальний власним розмахом, цей експеримент все ж має певні часткові аналогії (у мистецтві Великої французької революції, практиці художньої культури недовгого існування тоталітарних держав Заходу - фашистської Італії та нацистської Німеччини). Втім усі порівняння не в змозі затьмарити й послабити яскраві явища художньої культури ХХ ст., до чиєї скарбниці увійшло чимало творів авангардного мистецтва радянської доби. Унікальність розвитку радянської художньої культури полягає перш за все в органічному поєднанні соціального експерименту післяреволюційної доби з експериментами авангардного мистецтва та архітектури. Хронологічно заключну частину лекційного курсу розподілено наступним чином: революційний романтизм містобудування архітектура - художня культура революційної доби (1918-1922): період революційного романтизму; - містобудування, архітектура та мистецтво першого десятиліття радянської розбудови (1923-1931): авангардне мистецтво та архітектура в соціальному експерименті радянської доби; - містобудування, архітектура та мистецтво передвоєнних часів (1932-1941): формування засад “соцреалізму”; - архітектура та мистецтво періоду Великої Вітчизняної війни (1941-1945): пафос народного романтизму порятунку, збереження та відродження й відбудови зруйнованої культури; - архітектура та містобудування першого повоєнного десятиліття (1946-1953): апогей “соцреалізму” - художньої культури під проводом і тиском партійно-державної ідеології; - мистецтво та архітектура останнього тридцятиріччя радянської доби (1954-1991): критика організаційних засад партійно-радянського управління художньою культурою та професійними галузями архітектури й містобудування; - пострадянський період розвитку мистецтва та архітектури (кінець ХХ -початок ХХI ст.): проблеми розвитку професійної свідомості в умовах відбудови національної художньої культури. Період революційного романтизму (1918-1922) Весь світ насильства ми зруйнуємо Ущент, до решти, а по тим Ми наш, новий ми світ збудуємо, Хто був нічим, той стане всім!. (З першого державного гімну СРСР “Інтернаціонал”) Ключовими словами до сприйняття змісту художньої культури революційної доби в новій комуністичній пролетарській державі, яка постала на місці колишньої монархічної Російської імперії, можуть бути гасла пошук та експеримент. Вперше у світі завдання побудови нової “безкласової соціалістичної держави трудящих” співпало з метою авангардного мистецтва й архітектури, - рішучого оновлення професійної сфери й професійної свідомості, а також, як наслідок, - радикального творчого художнього оновлення предметного світу й середовища на всіх рівнях, - від окремих виробів, споруд і будинків до міст і систем розселення, - побудови нового світу. Як і перша Велика революція, Велика Жовтнева теж почала використовувати мистецтво й архітектуру для створення власних символів. Втім, через дуже обмежені економічні можливості нової влади (головна увага у перші післяреволюційні роки приділялася перемозі на численних фронтах Громадянської війни) спершу було вирішено зосередитись на реалізації “Плану монументальної пропаганди” (1918), - саме так було визначено назву першої художньої програми радянської доби в ленінському декреті Раднаркому. Цей план передбачав повсюдне увічнення пам’яті видатних діячів революційного й визвольного руху та народно-демократичних мислителів й прогресивних діячів мистецтва і науки. У 1918-1919 роках у Москві біля будинку Мосради було споруджено монумент першій Радянській Конституції арх. Найяскравіші приклади таких споруд - революційні некрополі на Марсовому полі в Ленінграді (Петрограді) та біля кремлівської стіни на Красній площі в Москві, де пізніше (1924 р.) буде споруджено мавзолей Леніна. В архітектурі пам’ятника борцям і жертвам революції, - некрополю на Марсовому полі в Петрограді (1917-1920), архітектор Лев Володимирович Руднєв (1885-1956), використано прості ретроспективні монументальні форми надгробків зі скорботно-урочистими написами. Але якщо Ле Корбюзьє у 20-ті роки висуває гасло “архітектура або революція”, то його радянські однодумці керуються гаслом “архітектура задля революції”.