Характеристика періодів розвитку архітектури та містобудування Середньої Азії. Дослідження особливостей процесу синтезування місцевих традицій і будівельного мистецтва ісламського світу, принесеного сюди іранськими майстрами. Опис архітектурних пам’яток.
Аннотация к работе
Зовнішня поверхня його стін була гофрованою. Комплекс здебільшого розташовувався на пласкій рівнині і мав зазвичай геометрично правильне планування (рис.7.1). Будівлі мусульманського культу - мечеті, мінарети, мазари (мавзолеї), медресе - стали звичними у середньоазійському пейзажі. За арабськими містобудівними принципами стали споруджуватись і міста Середньої Азії. Цю частину міста - шахристан - оточували ще однією високою стіною, а інколи й глибоким ровом, наповненим водою. На торговельних шляхах між містами для захисту від грабіжників будували невеликі фортеці - рабати (рабат - означає «фортеця»), які надавали притулок купецьким караванам, тобто виконували одночасно і функції караван-сараїв. Це була досить велика споруда, що включала постоялий двір, котрий міг прийняти і нагодувати одночасно декілька караванів (рис.7.3). Бухара - одне з великих середньовічних міст Середньої Азії, в Х - XI столітті була столицею держави Саманідів. Перехід від квадратного приміщення до круглої основи купола здійснюється за допомогою тромпів, створених випуском рядів цегляної кладки. Мається на увазі, що архітектурний комплекс розкинувся біля підніжжя мінарета Калян (рис.7.5). В 329 році до нашої ери літописи згадують Мараканду (так назвали це місто греки) в зв’язку з походами Олександра Македонського. Тімур (Тамерлан) перетворює Самарканд на столицю - «обличчя світу». Серед пам’яток цього періоду, що збереглися, - ансамбль мавзолеїв володарів держави Тімуридів та їх сімей - Шах-і-Зінда, основні будівлі якого зведені у XIV - XV століттях. Про це свідчить напис, викладений з кольорових кахлів в обличкуванні вхідного порталу: «Цю величну будівлю засновано Абд-ал-Азізом-Бахадуром, сином Улугбека, сина Еміра Тімура».