Архітектоніка фільму: режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища - Автореферат

НАЦІОНАЛЬНА МУЗИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМ. П.І. ЧАЙКОВСЬКОГО УДК - 791.44.02 Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства АРХІТЕКТОНІКА ФІЛЬМУ: РЕЖИСЕРСЬКІ ЗАСОБИ І СПОСОБИ ФОРМУВАННЯ СТРУКТУРИ ЕКРАННОГО ВИДОВИЩА Спеціальності 17.00.01 - Теорія та історія культури, 17.00.04 - Кіномистецтво. Телебачення ГОРПЕНКО ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ Київ - 2000 Дисертацією є монографія. Роботу виконано на кафедрах режисури кіно і телебачення та кінознавства факультету кіно і телебачення Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К. Карпенка-Карого Міністерства культури і мистецтв України. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ Тема репрезентованого дослідження: архітектоніка фільму (режисерські засоби і способи формування структури екранного видовища). Актуальність: дослідження уявляється на часі з кількох точок зору. У фактологічному плані воно констатує багатоаспектну недостатність наукових розробок аудіовізуальних мистецтв як явища культури. Українське кіно не має своєї повної історії - існуючими розвідками зафіксовано лише половину його шляху. Після значної, але невеликої за обсягом науково-теоретичної спадщини О. Довженка в Україні з’явилося лише декілька робіт з теорії режисури, мистецтва оператора, немає жодної праці з теорії сценарної справи, майстерності художника, звукорежисера тощо, відсутні дослідження технологічних, технічних, естетичних аспектів майстерності, гносеологічної динаміки засобів мовотворення, типології цілісності, буквально одиниці робіт присвячено особливостям індивідуальних манер. Водночас реальна практика останнього десятиліття при вибуховому збільшенні кількості телестудій та загальних обсягів мовлення показує явне зменшення кількості програм, передач, теле- та відеофільмів, побудованих на художньо-образному відтворенні дійсності, що робить особливо актуальним розгортання відповідних культурологічних наукових досліджень; нові історичні можливості і потреби поставили на порядок денний безліч теоретичних питань, відповіді на які слід шукати шляхом прискіпливого аналізу саме тексту твору. Для вирішення цих глобальних проблем, забезпечення доказовості досліджень виникає нагальна потреба в розробленні особливого розділу теорії аудіовізуальних мистецтв - архітектоніки фільму як системи (структури) засобів і способів вираження авторського бачення відповідної теми. Таким чином, актуальність винесеної в назву дослідження проблеми визначається, з одного боку, станом самої мистецтвознавчої думки, причому як історичної, так і теоретичної сфер, характером осмислення побіжних кіно-, телепроцесів, методологічною занепокоєністю рівнем досліджень. Поставлена мета зумовила завдання дослідження: - з’ясувати специфіку процесів освоєння ферменту кіно на етапі довиразного (так званого невиразного) зображення; - визначити предмет і матеріал режисури аудіовізуальних мистецтв; - розкрити специфіку дії у видовищних творах, різноприродний характер її буття на різних етапах творення; - з’ясувати механізми трансформації елементів прообразного рівня в якісно інший рівень виразності та образності змістосформованого тексту; - простежити розгортання процесів обробки (використання кожного з засобів) у систему конструктивно-виражальних принципів авторського висловлювання, появу відповідних типів архітектонічних конструкцій. Методологічною основою дисертаційного дослідження є структурно-типологічне простежування процесів становлення найменших одиниць висловлювання, здійснюваного змістоформуючим впливом комплексу виражальних засобів, логіки і характеру їхнього подальшого зчіплювання у певну органічну цілісність. Це дає право включити у сферу змістового випромінювання відчуття естетичної насолоди від рівня майстерності митців, вважати його невід’ємною і цілком рівноправною складовою тексту художнього твору; в результаті зіставлення процесно-концептуальних моделей творення різних епох, встановлення типологічної єдності принципів формування архітектонік перших фільмів О. Довженка та С. Параджанова з’ясовано характерні для учнівського періоду принципи освоєння професії, збіг цих принципів з принципами, характерними для загально-культурного процесу набуття і кристалізації специфічно-професійних навичок, тим самим запропоновано нову методику дослідження перших кроків професійного становлення митців; за допомогою нової методології дійового аналізу літературного першоджерела розкрито і конкретизовано багатоваріативну природу дії як зображально-виконавського та конструктивно-композиційного способів психофізичного творення, стверджується примат дії як елемент загальної взаємодії, що визначається як матеріал режисерської майстерності в кіно і на телебаченні; вперше системно визначено технічні та естетичні можливості монтажу, простежено гносеологічну динаміку винайдення і усвідомлення його виражальних властивостей, багато проявів яких в українському кіно визначено саме цим дослідженням; практично вичерпної широти сягає дослідження процесів кольоротворення в аудіовізуальних мистецтвах. За результатами д