Аргументація у наукових дослідженнях, у риториці, лінгвістиці. Аргументативний дискурс та політична полеміка. Види аргументації та красномовство. Структура і семантико-прагматичні властивості аргументативних висловлювань у політичному дискурсі.
Аннотация к работе
ЗМІСТ Вступ Розділ 1. Поняття аргументації у наукових дослідженнях 1.1 У логіці 1.2 У риториці 1.3 У лінгвістиці 1.3.1 Вихід на теорію комунікації 1.3.2 Аргументативний дискурс, політична полеміка 1.4 Види аргументації 1.5 Красномовство Розділ 2. 2.1 Структура і семантико-прагматичні властивості аргументативних висловлювань у політичному дискурсі 2.2 Політичний дискурс Висновки Список використаної літератури ВСТУП аргументація дослідження політичний дискурс Актуальність теми роботи. Аргументація є формою діяльності людини, в якій вона реалізує себе як мовна особистість, і в якій опиняються задіяними її знання і уявлення, система цінностей і здоровий глузд, комунікативні навики і логічна культура, її емоційний стан, соціальні параметри аргументативної ситуації. Аргументація реалізується як аргументативний дискурс, визначальними особливостями якого стають суперечність, що виражається в когнітивному або аксіологічному конфлікті, в зіткненні думок, і зіставлення як когнітивне моделювання повідомлення, як техніка переконання. Якщо ж врахувати сферу політики, в якій сьогодні переважає авторитет довіри і здорового глузду, а також взаємовплив людей в сфері сім’ї, побуту, в суспільних організаціях, де також проявляються феномени доведення і переконання, то можна стверджувати, що область використання аргументації - вся багатообразність комунікативного впливу людей один на одного. Визначальною рисою процесу комунікації в політиці є його спрямованість на адресата з метою домогтися перлокутивного ефекту - спонукати аудиторію до суспільно-політичної реакції. Як правило, учасники політичної комунікації представляють певні суспільно-політичні позиції, а обмін інформацією відбувається з достатньо яскраво вираженими прагматичними цілями, тобто комунікативний процес у політиці завжди має інтенціональний характер. Для досягнення поставленої перлокутивної мети необхідні ретельний відбір і організація мовних засобів різних рівнів, сукупність котрих і створює особливий тип тексту - політичний виступ. У сучасній українській філософії і логіці теорія аргументації розробляється в широкому контексті логічного аналізу дискурсу, семіотики та філософії мови в роботах К.К. Жоля, А.Т. Ішмуратова, А.Є. Конверського, С.Б. Кримського, В.Й. Омельянчика, Б.О. Парахонського, М.В. Поповича, Г.Г. Почепцова, І.В. Хоменко та інших. Серед класичних робіт з теорії політичного дискурсу можна назвати праці Т.А. ван Дейка, Р. Барта, М. Фуко, Ю. Хабермаса, а також дослідження вітчизняних авторів: М.В. Ільїна, Є.І. Шейгала, О.М. Баранова, Г.Г. Почепцова. Завдання роботи обумовлені її метою: проаналізувати поняття аргументації у наукових дослідженнях, а саме: у логіці, риториці, лінгвістиці; розкрити поняття аргументативного дискурсу, політичної полеміки; охарактеризувати види аргументації; проаналізувати поняття красномовства; розкрити структуру і семантико-прагматичні властивості аргументативних висловлювань у політичному дискурсі; охарактеризувати політичний дискурс на прикладі виступів політичних діячів Німеччини. Предметом є семантичні та прагматичні аспекти соціально-політичної аргументації. Дипломна робота складається з вступу, основної частини, висновку, списку використаної літератури та додатків. ПОНЯТТЯ АРГУМЕНТАЦІЇ У НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ 1.1 У логіці Аргументація є предметом багатьох наукових дисциплін - логіки, риторики, психології, лінгвістики, соціології, дисциплін, що вивчають штучний інтелект тощо. Аргументація у найбільш широкому розумінні слова - це процес обґрунтування людиною певного положення (твердження, гіпотези, концепції) з метою переконання в його істинності, слушності [18, с. Обґрунтування може здійснюватися різними способами: - положення можуть бути обґрунтовані шляхом безпосереднього звернення до дійсності (експеримент, спостереження тощо). Саме такий спосіб дуже часто застосовується у природничих науках; - обґрунтування може бути здійснене за допомогою вже відомих положень (аргументів) шляхом побудови певних міркувань (доказів). У структурі аргументації такого типу відрізняють: тезу; аргументи; форму (схему). Теза - це положення, яке необхідно обґрунтувати. Теорія аргументації, що зробила свої перші кроки за часів Аристотеля, мала в своїй основі логічні правила. Логічний підхід до аргументування означав отримання висновку на підставі посилань. Взаємини логіки і мови виявляються такими багатогранними, що в них і зараз продовжують знаходити нюанси [35, с. По-друге, чи можете ви встановити відношення між поняттями, які складають тезу. Мета цих хитрощів - затягування часу. Ця помилка має місце тоді, коли в процесі суперечки навмисно «забувають початкову тезу», а іноді навіть тему розмови, і переходять до обговорення зовсім іншої тези [36, с. Аргументи повинні бути сформульовані ясно й чітко. Аргумент може виявитися хибним якщо: а) сукупність наведених аргументів виявилася суперечливою; б) аргумент є твердженням, що суперечить саме собі (наприклад, вислів Сократа «Я знаю, що я нічого не знаю»); в) в процесі аргументації як аргумен