Мовознавчий аналіз онімної й апелятивної лексики, відображеної в основах опільських прізвищ, періоду XVIII-XX ст. Розгляд семантичних і словотвірних особливостей лексики у творенні наслідуваних сімейних найменувань, що додається до особового імені.
Аннотация к работе
Тернопільський державний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Антропонімія Опілля Спеціальність: Українська мова Панчук Галина Дмитрівна Тернопіль, 1999 рік 1. XIX, поч. XX ст.: А. Степовича, М. Сумцова, В. Охримовича, І. Франка. Однак ґрунтовне і систематичне вивчення української ономастики все ж припадає на 60-70-ті роки XX ст., про що свідчать праці Л. Гумецької, присвячені українській ономастиці XIX-XV ст., Ю. Редька, що здійснив монографічне дослідження сучасної антропонімії України, П. Чучки та І. Сухомлина, які у діахронічному аспекті відповідно проаналізували антропонімію Закарпаття і Полтавщини. Бучко), Лемківщини кін. XVIII, поч. (С. Дисертаційне дослідження виконане в руслі наукової проблематики «Дослідження української мови на лексичному, граматичному та словотвірному рівнях» кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Мета роботи - зібрати та проаналізувати прізвища Опілля XVIII-XX ст., як складової українського антропонімікону і на цій основі показати розвиток української системи прізвищ у вказаний період, Досягнення цієї мети передбачає виконання таких конкретних завдань: 1. Встановити онімну і апелятивну лексику, відображену в основах опільських прізвищ та прізвищ назв. Укласти інверсійний словник сучасних прізвищ ополян XVIII-XIX ст.; 7. Простежити відображені в аналізованих прізвищах наслідки певних контактів, що відбулися на Опіллі у різні періоди; 9. Порівняти найпродуктивніші моделі прізвищ Опілля з відповідними моделями прізвищ Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини. Ґрунтовно вивчивши українську антропонімію XIV-XVII ст., зафіксовану у письмових пам’ятках цього періоду, М. Худаш стверджує, що навіть іменування однієї і тієї ж особи у різних списках показує, що ті додаткові, крім імені, означення особи - це не завжди спадкові назви, а безпосередні найменування за батьком-матір’ю, прізвиська або апелятивні характеристики денотата.