Продовження інтегральної лінії Католицької церкви після ІІ Ватиканського собору - одна з ключових рис, що характеризує Понтифікат папи Римського Франциска. Віра - онтологічний стан людини в якому вона здатна усвідомлювати наявність духовного світу.
Аннотация к работе
Понтифікат папи Франциска характеризується продовженням інтегральної лінії Католицької церкви після ІІ Ватиканського собору, загальним виразом якої є антропоцентрична та гуманістична спрямованість. Як зауважує українська дослідниця О.В. Яроцька, «Церква, в рефлексіях Франциска, по-перше, має забути про своє інституалізаційне верховенство в глобалізованому й секулярному світі; по-друге, щоб вижити в умовах секуляризації, Церква повинна відмовитися від свого традиційного клерикалізму й панівної ієрархізації, а стати «бідною церквою для бідних» (в дусі ідеології Франциска Ассизького, ім’я якого взяв собі цей папа); по-третє, місія церкви - «допомогти націям перерости в людство» (орієнтація не на трансцендентне, потойбічне, а на іманентне, земне, людське - антропоцентричне); по-четверте, «релігійність ХХІ століття надто проблематична», тому її сьогоднішнє завдання - вийти на «екзистенціальні периферії», «покінчити з пастирством однієї особи», дособорною «пірамідальною еклезіологією, якій притаманні панування кліру й тріумфалізм церкви як інституції» [2, с. У першій своїй енцикліці «Світло віри» Франциск визначає шлях, який дозволить церкві здійснити задачі, зазначені вище. Франциск акцентує увагу на необхідності нового усвідомлення того, що «Віра народжується від зустрічі з живим Богом, Котрий кличе нас і відкриває нам свою любов, любов, яка існувала до нас, і на яку ми можемо опертись, щоб витримати і будувати життя» [1, ч.1:4]. Папа зауважує: «Хто вірує - бачить; бачить завдяки тому світлу, яке освітлює увесь шлях, бо походить від Христа Воскреслого» [1].