Антибактеріальна терапія хворих на туберкульоз легень з мультирезистентними мікобактеріями туберкульозу - Автореферат

Академія медичних наук України Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського УДК 616. 24-002. 5-085. 2/. 3: 576. 852. 211: 615. 015. 8. 001. 5 Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук Антибактеріальна терапія хворих на туберкульоз легень з мультирезистентними мікобактеріями туберкульозу 14. 01. В останні роки у світі і в Україні зростає захворюваність на туберкульоз, збудник якого резистентний до протитуберкульозних препаратів (Фещенко Ю. І., Мельник В. М., 1997; WHO/IUATLD, 1997). Від 22% до 40% хворих на мультирезистентний туберкульоз помирає за 3 роки від початку захворювання (WHO, 1994; Cohn D. L. et al., 1997). При використанні індивідуалізованих режимів хіміотерапії згідно чутливості, які включають 3-6 препаратів, припинення бактеріовиділення становить від 21% у хворих на хронічні форми (Мишкинис К. и соавт., 1999) до 46% - 65 % у вперше виявлених хворих (Хоменко А. Г., 1997; Cohn D. L. et al., 1999). Для лікування хворих на туберкульоз з мультирезистентними мікобактеріями туберкульозу (МБТ) використовують етамбутол, піразинамід, етіонамід, циклосерин, тіоацетазон, натрійову сіль парааміносаліцилової кислоти, канаміцин, амікацин, рифабутин, ципрофлоксацин, офлоксацин (WHO/IUATLD, 1997). Низька ефективність лікування хворих на мультирезистентний туберкульоз обумовлена невисокою антимікобактеріальною активністю і поганою переносимістю протитуберкульозних препаратів 2-го ряду і фторхінолонів (Snider D. E., 1998). Крім зменшення дози, однією з можливостей покращання переносимості фторхінолонів при тривалому застосуванні є заміна одного препарату на інший, на підставі відомостей про відмінність профілю побічних реакцій у різних фторхінолонів (Wolfson H. S., Hooper D. C, 1991). Недостатня ефективність лікування із залученням фторхінолонів значною мірою обумовлена тим, що при резистентності МБТ до 5 -7 протитуберкульозних препаратів фторхінолони застосовують як монотерапію, через що у 22% хворих виникає резистентність до них через 2 місяці лікування (Rosentiel N., 1994). Крім фторхінолонів помірну антимікобактеріальну активність in vitro виявили інші антибіотики широкого спектра дії - макроліди (Luna-Herrera J. et al., 1995; Sato K. et al., 1999), цефалоспорини (Виноградова Т. И. и соавт., 1993; 1994), амоксицилін/клаву-ланова кислота (Nadler J. P. et. al., 1991; Yew W. W. et. al., 1995), тієнам (Frieden T. R. et al., 1995). Дисертація є фрагментом двох науково-дослідних робіт Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського, які виконувались з 1996 по 2000 рік (N держреєстрації 0196U008139, 0198U000754). Підготовка наукових публікацій та методичних рекомендацій (1997, 2000) виконувались у співавторстві з М. Т. Клименко, В. М. Петренком, Ю. І. Фещенком, К. Ф. Чернушенко, Л. М. Циганковою та іншими співробітниками відділення фтизіатрії з переважною участю автора. Клінічні дослідження по вивченню ефективності антибіотиків широкого спектра дії, хіміотерапії і хірургічного лікування виконувались у 210 хворих на деструктивний туберкульоз легень з мультирезистентними МБТ і 229 хворих на туберкульоз з чутливими МБТ, які лікувались в 2-й терапевтичній і хірургічних клініках Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського АМН України з 1986 року по 2000 рік. Визначення мінімальної інгібуючої концентрації (МІК) препаратів і бактеріостатичної активності крові (БАК) проводили in vitro із стандартним штамом М. tuberculosis H37Rv і мультирезистентними МБТ, виділеними від хворих, у рідкому середовищі Проскауера-Бека і щільному середовищі Левенштейна-Йенсена з антибіотиками широкого спектра дії (фторхінолонами, цефалоспоринами, амікацином, рифабутином, амоксицилін/клавулановою кислотою, тієнамом, макролідами) і протитуберкульозними препаратами. Порівняння середніх значень та оцінка достовірності відмінностей вивчались за параметричними статистичними методами - t-критерій Фішера-Стьюдента (Венчиков А. А., 1974; Лапач С. М. і співавт., 2000).