Зберігання рис класичного романтизму за допомогою неоромантизму. Особливості авангардизму і його стильових течій. Дослідження творів неореалістів. Характеристика атрибутів мови футуризму у слов"янських країнах. Аналіз творчого доробку М. Семенка.
Аннотация к работе
Неоромантизм Неоромантизм (грец. neos - новий, молодий і франц. romantisme) - стильова течія модернізму, яка виникла в українській літературі на початку XX століття. Неоромантизм яскраво виявився у ліриці та драматичних творах Лесі Українки, прозі О. Кобилянської, Миколи Хвильового, О. Довженка, Ю. Яновського, поезії Олександра Олеся, Є. Плужника, Б.-І. Антонича. Основними психологічними стимулами українського неоромантизму, - відзначає М. Неврлий, - було соціальне і національне визволення України в 1917 році, видимі перспективи нових культурних і політичних можливостей та масовий приплив творчих сил, що шукали свого динамічного вияву. На відміну від класичних романтиків, які освоювали переважно сільську тематику, передавали переживання робітника, інтелігента (Червона зима В. Сосюри), вони поетизували революційні події (Залізниця В. Сосюри, Повстання В. Еллана-Блакитного, Слово о полку М. Бажана), історичних осіб (Тарас Трясило В. Сосюри, Галілей Є. Плужника, На Ігоревім полі Т. Осьмачки, Бондарівна Марка Вороного), висловлювали тугу за духовними і моральними цінностями (Девята симфонія О. Влизька, Нічний рейс М. Бажана, Деспотам Т. Осьмачки, Діалог з мужністю Ю. Яновського), почуття зневіри й розпачу в непівський і передкультівський періоди (Місто В. Сосюри, Сліпці М. Бажана).