Життя Фрідріха Ліста, схема пяти стадій економічного розвитку націй, основні положення його політекономії. Німецька історична школа як головний єретичний напрям в економічній науці XIX століття, її походження і розвиток. Критичні ідеї історичної школи.
Аннотация к работе
Курсова робота на тему: Аналіз поглядів основних представників історичної школи Німеччини План Вступ 1. Фрідріх Ліст - економіст-геополітик 2. Німецька історична школа 3. Критичні ідеї історичної школи Висновок Список використаної літератури Вступ Німеччина, на відміну від Англії і Франції, в даний період (середина XIX століття) була економічно менш розвиненою країною, розділеною на дрібні держави аж до 70-х років XIX століття. Тому розвиток економічної науки в Германії має свої особливості. Німецька політична економія формувалася під впливом англійських і французьких теорій, зокрема учень Мальтуса і Бастіа. Німецька політична економія не прийняла ідеї єдності економічної теорії для різних країн, але ввела національну політекономію. Історичний напрям в політичній економії намагався намітити третій шлях між крайнощами економічного лібералізму і утопічного соціалізму. Проте вони вважали за недостатнє уявлення про людину як про егоїстичний Homo economicus, зацікавленому тільки в особистій вигоді, не приймали формулу «Laissez faire» і надавали велике значення національним історичним і географічним особливостям, відчуттю спільності і економічної ролі держави. Вона може бути віднесена приблизно до часу появи в 1843 році маленької книги Рошера Короткі основи курсу політичної економії з погляду історичного методу. У послідовників Ж.Б. Сея і Рікардо політична економія все більш і більш приймала абстрактний характер. Можна було б, правда, зробити виключення для Стюарта Мілля. З часу Адама Сміта, книга якого настільки різностороння і приваблива, політична економія, здається, страждає, по вираженню Шмоллера, чимось на зразок анемії. Таке враження було дуже добре виражено в статті Арнольда Тойнбі про стару політичну економію. Можна було ослабити цей розлад між дійсністю і теорією двома способами: або за допомогою аналізу відтворити нову, гармонійнішу і доступнішу теорію - цим шляхом підуть з 1870 року Менгер, Джевонс і Вальрас; або вдатися до ще рішучіших заходів, відкинути всяку абстрактну теорію і зробити зображення дійсності єдиним предметом науки - цей шлях був вибраний із самого початку, і по ньому пішла історична школа. Життя Фрідріха Ліста, вихідця з середнього стану південнонімецького міста Рейтлінгена, була досить бурхливою; його енергійна суспільна і вчена діяльність цілком припала на роки Священного союзу, створеного Віденським конгресом держав-переможниць бонапартизму (1815) і що зумовив Німеччині долю політично роздробленої, «клаптевої» країни, що економічно залишалася переважно аграрною, з багаточисельними перешкодами для утворення національного ринку (митні барєри, невисокий рівень розвитку транспорту і звязку, різнобій грошових систем, мерів і вагів і так далі). Розбагатівши, Лист спрямувався на батьківщину з проектом всегерманской залізничної мережі, заснував акціонерне суспільство; вимушений був із-за інтриг виїхати до Франції; успішно брав участь в конкурсі Паризької академії наук на твір про міжнародну торгівлю; повернувся до Німеччини для публікації свого головного твору «Національна система політичної економії» (1841). Перехід до «торгівельно-мануфактурно-землеробської» стадії не може здійснитися сам по собі за допомогою свободи обміну, так само як не може здійснитися у відсутність національної єдності (тут яскравими прикладами для Листа були долі італійців, ганзейцев і голландців). Гильдебранд, «людина, як істота суспільна, є перш за все продукт цивілізації і історії, і... його потреби, його освіта і його стосунки до речових цінностей, так само як і до людей, ніколи не залишаються одні і ті ж, і географічно і історично безперервно змінюються і розвиваються разом зі всією утвореною людства».