Поняття і система доказового права в теорії доказів. Завдання кримінально-процесуального законодавства. Охорона прав і законних інтересів осіб. Проблема істини в кримінальному судочинстві. Міжгалузеві юридичні науки. Головні способи збирання доказів.
Аннотация к работе
КУРСОВА РОБОТА З ТЕМИ: ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ДОКАЗОВОГО ПРАВА В ТЕОРІЇ ДОКАЗІВ ЗМІСТ ВСТУП 1. ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА І ДОКАЗОВОГО ПРАВА 3. МІСЦЕ ТЕОРІЇ ДОКАЗІВ У СИСТЕМІ НАУКОВИХ ЗНАНЬ ВИСНОВКИ ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ВСТУП В Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю. На забезпечення реалізації цього положення Основного Закону України спрямована діяльність правоохоронних органів та органів судової влади в державі. Охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб є одним із завдань кримінального судочинства виконання якого досягається через реалізацію інших - шляхом швидкого і повного розкриття злочинів, викриття винуватих та забезпечення правильного застосування Закону. Розкриття і розслідування злочинів, розгляд і вирішення кримінальних справ - це сфера кримінально-процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду. Основний зміст кримінально-процесуальної діяльності складає робота з доказами: їх формування (збирання), перевірка, оцінка, прийняття рішення і його обґрунтування. Саме на основі використання сукупності зібраних у кримінальній справі доказів та керуючись при цьому законом і професійною правосвідомістю, особи, які ведуть кримінальний процес, роблять висновок про наявність чи відсутність події злочину, винуватість чи невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи. Метою даної курсової роботи є аналіз доказового права як підгалузі кримінально-процесуального права. Предметом курсової роботи є кримінально-процесуальні засоби доказування, норми доказового права та інше законодавство України. В радянський період питанням доказування були присвячені роботи В.Д. Арсеньєва, Д.І. Бєднякова, Р.С. Бєлкіна, Р.Г. Домбровського, В.Я. Дорохова, Ц.М. Каз, Л.М. Карнєєвої, С.В. Курильова, О.М. Ларіна, В.З. Лукашевича, П.А. Лупінської, Г.М. Різника, М.С. Строговича, Ф.Н. Фаткулліна, А.А. Хмирова, С.А. Шейфера, М.Л. Розробку проблем доказування здійснювали ряд українських науковців, зокрема Ю.П. Аленін, В.П. Бахін, І.М. Бацько, В.І. Галаган, В.В. Гевко, В.П. Гмирко, Ю.М. Грошевий, А.М. Денисюк, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, М.В.Костицький, В.С. Кузьмичов, В.К. Лисиченко, А.О. Ляш, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, Д.О. Савицький, М.В. Салтєвський, М.І. Сірий, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, В.В.Тищенко, Г.І. Чангулі, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші дослідники. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ДОКАЗОВОГО ПРАВА В ТЕОРІЇ ДОКАЗІВ У фундаментальній вітчизняній Юридичній енциклопедії зміст поняття «доказове право» визначений наступним чином: «сукупність норм.., які регулюють мету, предмет, процес і засоби доказування». Попри очевидне намагання упорядників Юридичної енциклопедії якнайповніше визначити коло норм, що охоплюються поняттям «доказове право», наведена його дефініція потребує уточнення. «Спеціальні норми про докази можуть міститися як у процесуальному, так і у матеріально-правовому законодавстві», слушно зазначає І.Решетникова. За переконанням Д.Керімова, специфіка кожного правового явища значною мірою зумовлюється структурно-функціональним контекстом. Слід зазначити, що згадане вище енциклопедичне визначення доказового права як «сукупності норм» є характеристикою на елементарному чи, за виразом С. Алексеева, «мікроструктурному» рівні і може однаково стосуватися системи і сумативної множини. На думку В. Яковлєва, названі утворення втілюють обєктивно обумовлені функціональні звязки між галузями права. Тим більше, що С. Алексеєв авторитетно засвідчив можливість існування процедурно-процесуальних інститутів.