Адміністративно-територіальна реформа 1781-1782 р., ініційована урядом Катерини ІІ. Остаточне знищення політичної автономії Гетьманщини і повна інтеграція Лівобережної України до складу Російської імперії. Вищі судово-апеляційні установи у губернії.
Аннотация к работе
Адміністративно-територіальні перетворення останньої чверті XVIII - початку ХІХ ст. на теренах північного Лівобережжя Ірина Петреченко Адміністративно-територіальна реформа 1781 - 1782рр., ініційована урядом Катерини ІІ, стала одним із кроків на шляху знищення політичної автономії Гетьманщини. Більша частина земель Північного Лівобережжя увійшла до складу відкритих у 1782р. Чернігівського та Новгород-Сіверського намісництв, що проіснували до 1796р. Павло І з метою подальшої централізації влади і встановлення у країні військово-поліцейського режиму ініціював адміністративно-територіальну реформу, в результаті якої у 1796р. була створена Малоросійська губернія. До її складу увійшли землі Чернігівського, Новгород-Сіверського і частково Київського намісництв. В останній чверті XVIII ст. російський уряд провів цілий комплекс заходів, наслідком яких стали остаточне знищення політичної автономії Гетьманщини і повна інтеграція Лівобережної України до складу Російської імперії. Імператриця Катерина ІІ, метою програми державного будівництва якої була добре регульована унітарна держава, 10 листопада 1764 р. видала указ, згідно з яким було остаточно скасовано політичний інститут гетьманства й управління Лівобережною Україною доручено Другій Малоросійській колегії на чолі з президентом П.О. Рум’янцевим [1, с. Головним органом губернії було намісницьке правління, на чолі якого стояв генерал-губернатор, а до складу входили губернатор і два радники. У зв’язку з цим кожен з станових судів мав двох голів, а до складу суду входили від 6 (у губернському магістраті) до 10 (у верхньому земському і верхній розправі) засідателів, які на відповідних зборах обиралися на три роки.