Адміністративно-правовий статус керівників органів виконавчої влади - Автореферат

Національна академія наук України Інститут держави і права ім. В.М. Корецького Армаш Надія Олексіївна УДК 342.922:35.086 Адміністративно-правовий статус керівників органів виконавчої влади Спеціальність 12.00.07 - теорія управління; адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук Київ - 2005 Дисертацією є рукопис. Робота виконана у відділі проблем державного управління та адміністративного права Інституту держави і права ім. В.М. Корецького Національної академії наук України. Автореферат розіслано 17 лютого 2005 р. Учений секретар спеціалізованої вченої ради І.Б. Усенко ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ правовий статус керівник органу Актуальність теми дослідження. Органи виконавчої влади України, реалізуючі призначення демократичної, соціальної, правової держави, покликані створювати умови для реалізації прав і свобод громадян, надання їм широкого кола державних, в тому числі управлінських послуг. Водночас, з метою удосконалення системи державного управління, необхідним є уточнення нормативної регламентації всіх елементів правового статусу керівників органів виконавчої влади, включаючи цілі, завдання, функції, повноваження, відповідальність, їх взаємодію з іншими державними органами та посадовими особами. Окрім Конституції України, стосовно системи органів виконавчої влади діє лише один закон - Закон України “Про місцеві державні адміністрації”. Усі інші питання вирішуються за допомогою видання численних підзаконних актів, хоча Конституцією України передбачено, що “організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією і законами України” (частина друга ст.120). Разом з цим, на цей час в українській юридичній науці існують лише дослідження окремих елементів адміністративно-правового статусу керівників органів виконавчої влади, причому переважно у зв?язку з розглядом інших питань, і відсутнє цілісне дослідження даного явища. Так, певним аспектам цієї складної та багатопланової проблеми приділяли увагу вітчизняні дослідники - В.Б. Авер?янов, О.Ф. Андрійко, Л.Р. Біла, Ю.П. Битяк, А.С. Васильєв, І.П. Голосніченко, В.К. Колпаков, Н.Р. Нижник, І.М Пахомов, О.В. Петришин, А.О. Селіванов, М.М. Тищенко, В.В. Цвєтков, В.М. Шаповал, О.І. Щербак, М.К. Якимчук, Н.В. Янюк та деякі інші правознавці. Зокрема, у дисертації обґрунтовуються наступні положення, що є новими або мають суттєві ознаки новизни: висновок щодо необхідності уточнення поняття “керівник органу виконавчої влади”, в якому має враховуватись не особистість керівника як фізичної особи, а “посада” керівника, котра виступає структурною одиницею державного органу, на яку покладені встановлені нормативними актами службові (посадові) повноваження; висновок про те, що адміністративно-правовий статус єдиноначального органу виконавчої влади уособлюється керівником цього органу, який, в свою чергу, реалізує цей статус шляхом делегування відповідних повноважень посадовим особам апарату органу або шляхом створення відповідних структур, і несе персональну відповідальність не лише за власну діяльність, а й загалом за результати виконання усіх покладених на орган завдань, функцій і повноважень; висновок щодо виокремлення такого елементу змісту адміністративно-правового статусу керівника органу виконавчої влади, як обов?язок нести відповідальність певного виду згідно з обсягом виконуваних повноважень, який традиційно не розглядався окремо від решти обов?язків посадової особи; висновок про недоцільність надання статусу державного політичного діяча главам місцевих державних адміністрацій, оскільки їх діяльність не може повною мірою визнаватись політичною, а також про недоцільність поєднання в одній особі посад голови місцевої ради та голови відповідної місцевої державної адміністрації (як це зараз має місце у містах Києві та Севастополі), оскільки це, по-перше, загрожує виникненням колізії інтересів держави і місцевого самоврядування при виконанні покладених на керівника відповідних повноважень, а, по-друге, втрачається реальна можливість впливу на таких керівників з боку Президента України чи вищих за рівнем органів виконавчої влади; висновок щодо доцільності встановлення додаткових вимог та обмежень до кандидатів на заміщення посад керівників органів виконавчої влади, в тому числі таких, як: дієздатність особи, оскільки існуюче обмеження щодо недієздатних осіб уможливлює перебування на посаді осіб з обмеженою дієздатністю; наявність вищої освіти і т. ін., та пропозиції щодо законодавчого закріплення цих вимог; висновок про доцільність виключення з переліку обмежень щодо перебування на посаді такого обмеження, як заборона керівникам вчиняти дії, передбачені статтями 1 і 5 Закону України Про боротьбу з корупцією, оскільки таку поведінку слід вважати загальним обов?язком людини і громадянина, закріпленим Конституцією України (ст.68) і тому його не можна вважати спеціальним обмеження