Поняття та ознаки адміністративного судочинства. Процесуальне положення спеціаліста. Загальна характеристика категорій публічно-правових спорів, віднесених до адміністративної юрисдикції. Поняття та види судових рішень. Ухвали адміністративного суду.
Аннотация к работе
1. Поняття та ознаки адміністративного судочинства Згідно зі ст. 3 КАСУ адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому КАСУ. Адміністративне судочинство спрямоване на захист прав, свобод та інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень (органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень). Незважаючи на те, що терміни адміністративне судочинство і адміністративний процес можуть вживатися як тотожні, у КАСУ (пункти 4 - 5 коментованої статті) їх розмежовано. До адміністративного процесу у широкому розумінні включили різного роду діяльність органів влади щодо розгляду і вирішення конкретних справ, які виникають у сфері управління. У Кодексі прийнято концепцію вузького розуміння адміністративного процесу як однієї з категорій правосуддя в адміністративних справах. Ознаками адміністративного судочинства є: 1) адміністративне судочинство є формою реалізації адміністративного права як права матеріального; 2) спрямоване на регулювання публічно правових відносин; 3) одним із суб’єктів завжди виступає суб’єкт владних повноважень; 4) наявність публічного інтересу; 5) наявність специфічного, лише йому притаманного, методу імперативно диспозитивного з певними особливостями; 6) його норми встановлюються Верховною Радою України, що є Вищим органом законодавчої влади; 7) воно знаходиться як у законах України, так і міжнародних нормативно-правових актах. 2. Принципи адміністративного судочинства закріплено у Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та інших міжнародних договорах, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, КАСУ. Конституція України закріплює основні засади судочинства (статті 8, 129), що можуть бути як загальними для усіх видів судочинства, так і властивими лише одному виду. В адміністративному судочинстві суд застосовує, зокрема, такі конституційні засади: 1) верховенство права; 2) законність; 3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 6) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 7) обовязковість рішень суду. До загальних принципів судочинства, що втілені і в КАСУ, можна віднести принципи верховенства права (стаття 8), законності (стаття 9), рівності учасників процесу перед законом і судом (стаття 10), змагальності сторін, диспозитивності (стаття 11), гласності і відкритості (стаття 12), забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (стаття 13), обовязковості судових рішень (стаття 14 КАСУ). Особливим (галузевим) принципом, властивим лише адміністративному судочинству, є принцип офіційного зясування обставин у справі, або принцип офіційності (стаття 11 КАСУ). Щоб збалансувати їх, адміністративний суд повинен відігравати активну роль у судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав. Принцип офіційності, як обмеження змагальності, проявляється у тому, що: 1) суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; зясовує, якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин (пункти 3 і 4 частини четвертої статті 111 КАСУ); 2) при потребі суд з власної ініціативи виявляє і витребовує докази, яких, на його думку, не вистачає (частини четверта і пята коментованої статті, частина четверта статті 65, частина пята статті 71, пункти 1 і 3 частини другої статті 110 КАСУ); 3) суд може визнати обовязковим зявлення сторони чи третьої особи, якщо є необхідність заслухати її особисто (пункт 2 частини другої статті 110, стаття 120 КАСУ); 4) суд може визнати за необхідне дослідити докази щодо обставин, які визнаються сторонами, якщо у нього існує сумнів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання (частина третя статті 72 КАСУ); 5) під час допиту свідка суд може задавати йому питання в будь-який час, а не лише після закінчення допиту особами, які беруть участь у справі, як це заведено у цивільному судочинстві (частина восьма статті 141 КАСУ). Отже, адміністративний суд, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, має повністю встановити обставини у справі, щоб ухвалити справедливе та обєктивне рішення, оскільки судові рішення в адміністративних справах так чи інакше стосуються публічних інтересів. Як обмеження диспозитивності, принцип офіційності проявляється у тому, що суд: 1) у разі відмови позивача від адміністративного позову, визнання відповідачем адміністративного позову або досягнення сторонами примирення повинен перевірити, чи не